Блаженний Роман Лиско наймолодший із беатифікованих священномучеників

Отець Роман Лиско народився 14 серпня 1924 року в м. Городку на Львівщині у священичій родині. Його батько, о. Володимир Лиско, - відомий у той час душпастир і просвітитель, був деканом Золочева, а дід, отець шамбелян - Михайло Цегельський, деканом Кам'янецьким.
Роман уже з юних літ прагнув стати священиком. Під час навчання у Львівській Богословській Академії виявилися його непересічні здібності, енергія, потяг до наукової праці. Молодий студент-богослов друкував реферати і розвідки у церковно-суспільному часописі "Нива". Його однокурсник отець Степан Харина згадував, що Роман Лиско був першим учнем серед питомців, улюбленцем о. ректора Й. Сліпого. А покійний о. Роман Дурбак, репресований священик-поет, захоплено розповідав, що о. Роман Лиско мав неабиякий поетичний хист. Та найбільше його приваблювала безпосередня праця з людьми, особливо з молоддю. Підчас вакацій працював із Марійським Товариством на парафії свого батька, керував хором, виголошував лекції та реферати, організовував аматорські вистави тощо.
У 1938 році Роман Лиско закінчив теологічні студії, одружився з Неонілою Гуньовською, дочкою о. Матвія, пароха с. Махнівці. Коли настав час більшовицької окупації 1939 року, Митрополит Андрей відклав заплановане свячення Романа і порадив деякий час учителювати. Працював разом зі своєю дружиною у школах сіл Побіч і Колтів Олеського району.
28 серпня 1941 року Роман Лиско був рукоположений Митрополитом Андреєм Шептицьким на священика і призначений завідателем парафії с. Колтів Оліївського деканату. У 1944 році він став парохом села Белзець Золочівського району, де пробув до 1944 року. Настали роки насильницької ліквідації Української Греко-Католицької Церкви. Відмовившись "підписати православ'я", о. Роман Лиско зазнавав різних утисків і переслідувань. Його намовляли перейти до Російської Православної Церкви - не раз, погрожуючи при цьому револьвером, а врешті заборонили правити в церкві та закрили її.Отець був змушений переїхати з родиною до Городка. Там став підпільним сотрудником о. Роздольського, який хоч і підписав православ'я, але ще почував себе греко-католиком. О. Роман з дозволу о. Роздольського відправляв Святу Літургію в греко-католицькому обряді в церквах ближніх сіл Дроздовичі й Братковичі. Таємно ходив із Святими Тайнами до потребуючих. Часто їздив за порадою до о. Хмільовського у с. Мшану. Але так тривало недовго. 9 вересня 1949 року о. Лиско був заарештований і вкинений до тюрми на вул. Лонцького у Львові. Його звинуватили в антирадянській діяльності, говорячи, що він, під час німецької окупації агітував молодь до вступу в дивізію "СС Галичина". Під час обшуку в церкві, де служив о. Роман, солдати НКВД знайшли релігійну літературу, яка, на їх думку, мала націоналістичний та антирадянський характер, а також сотню патронів, закопаних поблизу церкви.
Спочатку рідні передали отцеві кілька передач і отримали його письмове підтвердження, що одержав їх. Потім усім в'язням на півроку заборонили передачі. Настав період лютого терору, нібито зумовленого вбивством Ярослава Галана. Довгими місяцями родині не вдавалося нічого довідатися про долю о. Романа.
"Перебував він на Лонцького. Передачі носила йому мама, а також бабця приїжджала з Жулич. Передачі спочатку приймали. В'язень завжди мав право на тій карточці подякувати. Віддавалося назад карточку, віддавалося навіть той мішок, в якому була передача, і завжди була карточка, де він писав: "Дякую. Цілую", - і підписувався. Після вбивства Галана передачі перестали приймати. А коли через півроку знову прийняли, то була така карточка, було написано: "Дякую", - і підпис, але зовсім чужою рукою, зовсім іншим почерком". (Із інтерв'ю п. Лідії Купчик)
Це було 31 травня 1950 року знову прийняли для нього передачу, то на звороті супровідної картки був підпис, зроблений чужою рукою. На намагання рідних дізнатися, що діється з отцем, відповіді не було і передач більше не приймали. Звернення матері та старшої сестри до різних інстанцій не давали ніяких результатів, даремно рідні оббивали прокурорські пороги.
Лише 20 лютого 1956 року після звертання до високих московських інстанцій прийшло повідомлення з Прокуратури СРСР, в якому було вказано: "Что по делу Лиско Романа Владимировича, умершого 14 октября 1949 г. от паралича сердца, прокуратурой Львовской области произведено дополнительное расследование и дело Лиско Р. В. 26 октября 1955 г. прекращено не за смертью обвиняемого, а за недоказанностью обвинения. Таким образом, Лиско считается реабилитованным".
У довідці, виданій Управлінням Служби безпеки України від 26 лютого 1993 року, вказується стаття Кримінального Кодексу, за якою було звинувачено о. Романа, - 54-10, частина 11. Це пропаганда, що містить заклики до скинення, підриву чи послаблення радянської влади. Усе це каралося вищою мірою покарання - розстрілом. Незважаючи на довідки про смерть о. Лиска, видані різними державними структурами, сумнівною виглядає сама дата смерті о. Лиска, оскільки деякі колишні в'язні стверджували пізніше, що бачили його після вказаної дати. А щодо причини смерті, то можна лишень здогадуватись, від чого помер цей 35-річний чоловік, який ніколи не мав не лише проблем із серцем, а й відзначався чудовим здоров'ям.
Отець Роман Лиско не порушив священичої присяги, не зрадив вірності Апостольському Престолові, тому поніс мученицьку смерть. Він залишив живий слід свого мучеництва, його жертва на вівтарі непіддатливості злу захистила від цього зла нас, засвітила нам світильник праведного поступу до добра й досконалості.
Текст взято з сайту: http://www.christusimperat.org/uk/node/19103