…«Дивні діла Твої, Господи..»… Гідні подиву і шляхи, якими йде людина до святості. Йде не тільки сама, а й веде за собою інших, заохочуючи їх своїм ставленням до віри, відданістю Богу, прикладом свого життя веде людей здобувати Царство Боже.
В цій програмі розглядаємо постать блаженного Симеона Лукача, який був переслідуваний комуністичною владою, але не зрікся Бога та Церкви, загинув внаслідок важкої хвороби.
«Я, Лукач Симеон Михайлович, народився в с. Старуня Солотвинського району Станіславівської обасти. В семім році життя розпочав науку в місцевій початковій школі. По трьох роках вчився в повітовій школі в місті Богородчанах. Потім вступив до гімназії в м. Коломия, де вчився 8 років. Середню освіту скінчив іспитом зрілости (матурою) в 1913 році. Того самого року був прийнятий до Духовної семінарії в Станиславові в ціли богословських студій. З причини першої світової війни (1914-1918) мав дволітню перерву в науці, тому закінчив студії в 1919 році і того ж року в місяцю жовтню Єпископ Хомишин висвятив мене на священика…».
У листопаді 1920 року о. Лукач отримав призначення префекта Станіславівської духовної семінарії і одночасно став заступником професора богослов’я.
У травні 1921 року був направлений душпастирем у село Саджаву. 27 березня 1922 року о. Лукач – викладач релігії і катехит у гімназії. 30 листопада того ж року став духівником Станіславівської духовної семінарії.
6 червня 1929 року о. Симеона призначають професором богослов’я духовного ліцею, а з 27 травня 1938 року він стає професором Станіславівської духовної семінарії.
У 1945 році Кир Григорій Хомишин уділив йому єпископське свячення. До березня 1946 року працював священиком у Старуні разом з місцевим парохом.
Після Львівського лжесобору 1946 р. Симеон Лукач не зрікся переконань і не погодився перейти пію юрисдикцію Московського патріархату. Таким чином він був вимушений перейти на нелегальне становище і провадив душпастирську роботу в хаті свого брата, одночасно влаштувавшись працювати бухгалтером в столярній майстерні в селі. Так тривало до 1949 року. Хтось доніс на владику Лукача і 26 жовтня 1949 р. органи КДБ вперше заарештували його. Після винесення вироку у серпні 1950 р. – 10 років ув’язнення – виконував каторжну роботу на лісо-заготівлі в таборі Красноярського краю.
11 лютого 1955 р. був звільнений і повернувся до рідного села.
У липні 1962 р. його заарештували вдруге і засудили на 5 років у колонії суворого режиму. На численних допитах Владика Симеон на все, що стосувалося його особи, давав правдиві і героїчні відповіді. Але кожного разу, коли мова заходила про когось іншого, кого можна було наразити на небезпеку, його відповідь завжди була незмінною: «На этот вопрос мои религиозные убеждения греко-католика запрещают мне давать ответ. Этот вопрос есть вопросом моей совести и поэтому дать ответ я отказываюсь».
У березні 1964 р. через критичний стан здоров’я – туберкульоз легенів – був звільнений з ув’язнення і перевезений до рідного села Старуня.
Помер 22 серпня 1964 р. як мученик за віру у рідному селі Старуня Богородчанського району Івано-Франківської області і похований на сільському цвинтарі.
Ексгумація проведена 18.07.2003 р. судово-медичним експертом-криміналістом Івано-Франківського обласного бюро судово-медичних експертиз Омеляном Левицьким. “Акт судово-медичного дослідження № 73/3970-МК” від 28.08.2003.
Він трудився, його ображали; він благословляв – його гонили, а він терпів… Страдницьке, мученицьке життя, але гідне наслідування і пошанування. І жодного докору на долю, а тільки добра віра і Божа справа. «За все дякуйте, така бо воля Божа щодо вас у Хресті Ісусі» (І Сол. 5,18). І свідком його мучеництва є Бог, а він, блаженний мученик – «слуга Христовий і завідувач тайн Божих» (І Кор. 4,1).
Отець Василь Іванів, згромадження Найсвятішого Ізбавителя (УГКЦ). Важливість притчі про блудного сина розкриваєтьсяв Євангелії від Луки (15:11–32).
Батько має двох синів. Молодший вимагає свою частку спадку ще за життя батька, іде з дому та марнує майно в розпусному житті. Коли настає голод, він опиняється в злиднях і, усвідомивши свою провину, повертається до батька з покаянням. Батько приймає його з радістю та влаштовує бенкет. Старший син обурюється такою милістю, адже він завжди був слухняним.
Під час програми «У ваших намірах» брат Вєслав Качмарчик розповів про масштабну допомогу польської церкви для України, ініційовану кардиналом Кракова Ґжегожем Рисем після розмови з Блаженнішим Святославом. Краківська Дієцезія зібрала 3 мільйони злотих (близько 33 мільйонів гривень), які вже спрямовують на обігрівачі, генератори та продукти для постраждалих від війни українців.
У програмі «У ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко роздумує про сучасне ставлення до Євхаристії та її місце у житті християн. У центрі розмови — Євхаристійні чуда, Адорація, Святе Причастя та різні традиції вшанування Пресвятих Дарів у Східній та Західній Церквах.
Про те, як Церква допомагає українцям вистояти цієї зими та дбає про духовний та фізичний стан людей в умовах холоду, повітряних тривог і пошкодженої інфраструктури, розповів директор БФ "Карітас Спес - Київ", вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Києві отець Андрій Педай.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко говорить про загальноцерковний ювілей 800-ліття відходу до вічності святого Франциска Асизького, проголошений Папою Левом XIV. Чому постать Франциска сьогодні звучить особливо актуальною, і чому Церква називає його реформатором, — через призму любові, стигматів і серафимського вогню.