Про розуміння часу, пораненого внаслідок первородного гріха та можливості, які він відкриває для людини розповідає Олександр Могильний з Ордену Братів Менших Капуцинів.
У людей дуже часто виникають труднощі у перекладі Слова Божого на реальність, не розуміння то що діє, а що не діє у нашому житті, розповідає брат Олександр. Будучи даром від Бога, Час - дається людині, і, передусім, є Словом Бога, яке приходить у різних формах та зустрічається з людським словом. Оскільки Слово Бога приходить у світ зранений первородним гріхом, в якому панують наслідки цього гріха, а значить, саме розуміння часу є пораненим, а його дія складною, і, навіть, ворожою до людини і світу. Та попри це, за твердженням Бальтазара, Час є найбільшою школою Божої любові.
Війна часто перетворюється на суху статистику жертв, на цифри, котрі не мають емоційного забарвлення, але все це відбувається в Часі. "Сьогодні наша Україна стікає кров'ю. В конкретному часі!" - наголошує брат Олександр Могильний, і далі продовжує: "Час не є якимось абстрактним мисленням чи філософським терміном. Час - це реальність, яку переживає реальна людина!"
Дорікаючи Господу, у нашому щоденному житті, у часі, в якому перебуваємо, цим самим визнаємо Його. Навіть язичники чи невіруючі дорікають Господу, визнаючи Його існування, адже неможливо дорікати тому у кого не віриш, кого не існує. Наш простір також спотворений гріхом, але Господь приходить до нас у конкретному часі. Помилково вважати, що час може зцілити, адже він також є пораненим, лише Господь може вилікувати людину, вважає брат Олександр.
Поранений час залишиться з війною, у минулому. Будучи вершиною гріха, війна є аномалією, і, зрештою, людство вийде з війни, вона завершиться. Але останнім "іспитом" людини є - смерть, і для підготовки до смерті у людини є час. Господь Своєю Особою гарантує, що людина буде здатна гарно підготуватися та вдало скласти свій останній іспит в цьому спотвореному часі.
Хоча людина поранена первородним гріхом, але не була знищена ним. Бог створив світ і людину, хоча тепер світ поранений, Бог продовжує піклуватися про людину віддаючи Свого Сина. Як і кожен дар Бога - час є добрим. Із сучасної війни ми вийдемо глибоко пораненими, але увійдемо в новий час. Відкриваючи свої рани будемо відкривати нову глибину можливостей, наголошує брат Олександр Могильний.
Чи прагнення вдосконалити себе є шляхом до повноти, чи прихованою спокусою втекти від своєї людяності? У третій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак говорить про культ безсмертя, контроль над життям і ризик втрати справжньої цінності людини.
Як поєднувати звичайну працю з Божою присутністю та знаходити надію в найтемніші часи? Модератор Руху Назаретських родин, отець Станіслав Свурка, ділиться глибокими роздумами про постать святого Йосипа — «тінь» Бога на землі, першого учня в школі Діви Марії та покровителя кожного трудівника.
Чи видно в нас сьогодні учнів Христа, чи наше життя не заперечує Його? Отець Григорій Рогацький роздумує про те, як перебування з Ісусом формує нашу ідентичність і веде до справжньої дружби з Богом.
Члени Церкви запрошені до того, щоб бути місійними та активними. Міхал Бранкевич, духівний отець дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» заохочує задуматися, як любов Христа допомогає кожному проголошувати Євангеліє іншим, та у який спосіб ми можемо служити місії.
Що таке справжнє смирення і чому воно є єдиним шляхом до пізнання Бога? У новій катехезі отець Микола Орач, спираючись на середньовічний збірник легенд «Квітки Святого Франциска», розкриває парадоксальну мудрість «бідняка з Ассізі». Ви дізнаєтеся про те, чому «досконала радість» ховається у стражданнях, як визнання власної негідності стає силою та чому бути «меншим» — це найбільший дар.