Ось двоє, з учнів Ісуса, того ж самого дня, першого в тижні, йшли до села, віддаленого на шістдесят стадій від Єрусалима, яке називалося Емаус; вони говорили між собою про все, що відбулося. І сталося, коли вони вели бесіду й обговорювали, сам Ісус, наблизившись, пішов разом з ними; очі ж їхні були стримувані, щоби Його не впізнали.
Тож Він запитав їх: «Що це за розмови, які ви ведете між собою, йдучи дорогою?» Ті зупинилися, повні смутку. У відповідь один, на ім’я Клеопа, сказав Йому: «Ти хіба єдина захожа людина в Єрусалимі, яка не знає того, що сталося в ньому цими днями?» І запитав їх: «Що саме?» А вони сказали Йому: «Те, що сталося з Ісусом Назарянином, який був мужем пророком, сильним ділом і словом перед Богом і перед усім народом; і як видали Його первосвященики й наші старші на смертний присуд і розіп’яли Його. А ми сподівалися, що Він той, хто мав викупити Ізрáїля. І до того всього, оце третій день, відколи те сталося. Та деякі наші жінки здивували нас: побувавши рано в гробниці й не знайшовши Його тіла, вони прийшли й розповіли, що бачили появу ангелів, які сповістили, що Він живий. Тоді пішли деякі з нас до гробу — і знайшли все, як говорили жінки; Його ж самого не побачили». Тоді Ісус сказав їм: «О нерозумні й повільні серцем, аби вірити в усе, що говорили пророки! Хіба не треба було Христові постраждати й увійти у свою славу?» І, почавши від Мойсея та від усіх пророків, Він пояснив їм в усіх Писаннях те, що стосувалося Його. І вони наблизилися до села, до якого йшли. А Він удавав, що йде далі. Та вони наполягли, кажучи: «Залишайся з нами, бо вечоріє, і день вже схилився». І Він увійшов, щоби залишитися з ними. І сталося, як сів Він за столом з ними, то, взявши хліб, промовив благословення і, розломивши, подавав їм; тут і відкрилися їхні очі, й вони впізнали Його. Та Він став невидимий для них. І сказали вони один одному: «Хіба не палало в нас наше серце, коли Він говорив нам у дорозі та коли відкривав нам Писання?» Тож вставши, тієї ж години вони повернулися до Єрусалима та знайшли зібраних Одинадцятьох і тих, які були з ними; вони говорили, що справді Господь воскрес і з’явився Симонові. І вони розповіли про те, що сталося в дорозі, та як вони розпізнали Його в ламанні хліба.
Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці – зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.