Сестри Глорія, Оксана і
Донателла ділилися пережиттям Великого посту у їхньому згромадженні, а також розповіли про "Слово життя" на березень місяць.
Березень 2020 року
«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, –
це ж бо закон і пророки» (Мт 7,12).
Як часто у моменти важливого життєвого вибору ми шукали надійного компасу, що вказав би нам шлях, куди потрібно йти? А ще, як християни, ми себе запитували, у чому полягає суть Євангелія, який ключ відчиняє двері, щоб увійти в серце Бога і жити як Його діти тут і тепер?
Ось Ісусове слово стосовно нашого випадку, Його чітке твердження, яке можна безпосередньо зрозуміти і ним жити. Ми його знаходимо в Євангелії від Матея: саме про нього йдеться у великій Нагірній проповіді, де Ісус навчає, як у повноті жити християнським життям. Він сам підсумовує всю свою звістку в цьому лапідарному твердженні.
Сьогодні, коли нам потрібні глибоко змістовні, але короткі й дієві послання, ми могли б прийняти це слово як дорогоцінне твіт повідомлення, про яке слід пам’ятати щомиті.
«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки».
Щоб краще зрозуміти, що нам слід робити для інших, Ісус нас заохочує поставити себе на їхнє місце; саме так як зробив Він, коли прийняв нашу людську плоть, щоб любити нас.
Запитаймо себе, чого ми очікуємо від наших батьків, від дітей, від колег по роботі, від очільників держави, від духовних провідників: прийняття, слухання, залучення, підтримки в матеріальних потребах, а також щирості, прощення, підбадьорення, терпеливості, поради, скерування, настанови… Для Ісуса така внутрішня постава, з конкретними діями, що з неї випливають, сповняє весь зміст Божого закону і все багатство духовного життя.
Ось це «Золоте правило», універсальна наука, що міститься в різних культурах, релігіях і традиціях, розвинутих людством упродовж історії1. Це основа для всіх по-справжньому людських цінностей, на яких будується мирне співжиття, коли панують справедливі і солідарні відносини на особистому і суспільному рівні.
«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки».
Це Слово спонукає нас бути креативними і великодушними, проявляти ініціативу на користь будь-якої людини, прокладати мости навіть до наших недругів, як казав і робив сам Ісус. Воно вимагає від нас здатності виходити поза власні межі, а відтак ставати ще й правдивими свідками нашої віри.
Ось як нас заохочує К’яра Любіх: «Пробуймо. Один день, прожитий у такий спосіб, вартує цілого життя. [...]. Нас переповнить раніше нечувана радість. [...]. З нами буде Бог, адже Він є з тими, хто любить. [...]. Іноді ми можемо сповільнюватися, відчувати спокусу зневіритися, припинити. [...]. Але ж ні! Сміливіше! Бог дає нам благодать. Завжди починаймо спочатку. Діймо наполегливо, і ми побачимо, як поволі довкола нас змінюється світ. Ми збагнемо, що Євангеліє несе більш захопливе життя, запалює світло у світі, надає смаку нашому існуванню, містить у собі принцип вирішення всіх проблем. І ми не заспокоїмося, допоки не поділимося своїм надзвичайним досвідом з іншими: друзями, які нас можуть зрозуміти, з родичами, з кожним, кому ми відчуваємо натхнення його передати. Тоді відродиться надія»2.
«Все, отже, що бажали б ви, щоб люди вам чинили, те ви чиніть їм, – це ж бо закон і пророки».
Раміро, старожил на своєму робочому місці, дізнався, що до нього скоро долучаться нові колеги.
Він себе запитує: «Якби я вперше увійшов у цей офіс, що мені було б приємно тут побачити? Що б мені допомогло комфортно себе почувати?» Тоді він береться за те, щоб звільнити місце, шукає додаткові письмові столи, залучає інших колег. Вони разом готують нові зручні робочі місця, і новоприбулі працівники потрапляють у радісну атмосферу і більш згуртоване середовище праці.
Летиція Магрі
1 Деякі приклади: «Те, чого не хочеш, щоб робили тобі, не роби й іншим. Це і є вся Тора, а все решта – це коментар до неї». (Юдаїзм); «Ніхто з вас не є вірним, поки не бажає для свого брата того, що бажає для самого себе». (Іслам); «Не чини шкоди іншим у тих речах, які ти би вважав шкідливими для себе». (Буддизм).
Християнська традиція говорить про трьох головних ворогів духовного життя - світ, плоть і диявол, однак ці поняття важливо правильно розуміти. Світ - це не Боже творіння, яке є добрим, а спосіб мислення, що ставить на перше місце успіх, гроші, комфорт, престиж і людське визнання, змушуючи людину жити так, ніби Бога немає. Плоть - це не людське тіло, а наша поранена гріхом природа, яка схиляє нас ставити власні бажання вище за правду, любов і Божу волю. Саме тому Отці пустелі вчили не боротися з тілом, а приборкувати пристрасті, вчитися посту, стриманості, смиренню та внутрішній свободі. Святий Антоній Великий, авва Мойсей, Макарій та інші пустельники добре знали, що справжня духовна боротьба починається не з осудження світу навколо, а з чесного погляду на власне серце.
Свята Моніка стала покровителькою матерів, які невпинно моляться за своїх дітей, бо її власне життя стало свідченням сили непохитної віри. В ефірі Радіо Марія отець Микола Бєлічев розповідає, як своїм прикладом, молитвою і терпінням свята Моніка привела до Бога свого сина Августина та чоловіка Патрикія.
Чи має богослов таку саму віру, як людина, яка ніколи не вивчала теології? Навіщо глибоко пізнавати Святе Письмо, Бога та церковну науку, і чи може богослов’я не лише поглиблювати віру, а й ставати причиною поділів у Церкві? Про це розмірковує директор Інституту релігійних наук святого Томи Аквінського у Києві отець Здіслав Шманда, досліджуючи зв’язок між знанням про Бога, вірою та святістю людини.
Як відповісти християнською любов’ю на байдужість? Яка різниця між покутою та відшкодуванням? Як через відшкодування ми допомагаємо Богу рятувати інші душі? Як звичайні щоденні справи — чесна праця без хабарів, догляд за хворою дитиною чи прощення у подружжі — перетворюються на реальні духовні акти покути? Про це у програмі «Катехиза» роздумує сестра-гоноратка Каміла Кармалюк.
Дорога до пекла існує. Отець Міхал Бранкевич, духовний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» виголошує катехизу, закликаючи вірно обирати дорогу, яка веде до Неба. Священник пояснює, що потрібно нам залишити, щоб увійти у "вушко голки".