"Де поляки з українцями чубляться - там росіяни радіють", - отець Вальдемар Павелець

Дитинство:

Я народився у католицькій сім'ї та є наймолодшим із трьох братів. Сьогодні відчуваю щиру вдячність до батька, який навчив нас страху Божого. Із самого дитинства ми бачили, як тато щовечора ставав на коліна для молитви. Це було прикладом для нас.

Покликання до священства: 

Після школи я вступив до технікуму, де здобув професію хіміка-аналітика. Проте на четвертому році навчання я відчув покликання до богопосвяченого життя.

З 17 років регулярно брав участь у паломницьких подорожах, де багато спілкувався з отцями-паллотинами, шукаючи свого покликання. Бог провадив і допомагав мені. У 1996 році я вступив до новіціату в Вадовіцях, Польща.

Війна:

Пам'ятаю ранок четверга, 24 лютого 2022 року... Звістка про повномасштабне вторгнення шокувала мене. Вранці, коли я пив каву, мені зателефонував директор Радіо Марія, отець Олексій Самсонов, запитуючи, чи прибуду я на радіостанцію. Я відповів: "А я буду потрібний там?"... На що отець відповів: "Ти сьогодні потрібен, як ніколи..."

У першу ніч обстрілів на Радіо Марія, ведучі ночували на роботі. Я спав на стільцях. Було страшно, ми чули звуки вибухів, а уламки від ракети впали на будинок поруч. Тоді я прийняв рішення, що залишаюсь у Києві та буду робити все від мене залежне. У перші 35 днів війни я був постійно на радіо.

"Хто, як не ти це маєш зробити?", - повторюю я собі постійно, адже бачу місію в житті. Умови повномасштабного вторгнення могли б змусити мене сидіти на місці, але я вибрав робити те, що вмію. Заняття та віра в те, що роблю добру справу, допомогли пережити цей тяжкий період. Згадую, як у прямому ефірі транслювали молитви з окупованих міст. Ми тоді молилися і плакали... Я в дитинстві стільки не плакав, як протягом цих 35 днів."