Єдина Церква - справа Ісуса Христа

Єдність для існування Католицької Церкви була порушена через людські помилки. Принципом, який допомагає перебувати в єдності є визнання віри, що ми отримуємо через Апостолів. В Катехизмі Католицької Церкви бачимо спроби "лікування ран" єдності. У XVI ст. Мартин Лютер створює Церкву, яка спирається на Священе Писання та відкидає традицію, що гарантувала би розуміння Слова Божого. Протягом наступних століть виникає розкол Церкви через слабкості людей: громади відділяються від повного спілкування з Католицькою Церквою. Центр переноситься з Риму до Константинополя, постає Візантійська цивілізація, яка продовжила цезарську ідеологію Римської імперії. Спроби Цезаря контролювати Церкву та управляти нею, у 1054р. призвели до великого розколу на західну Римську Католицьку Церкву і східну Православну Церкву.  

II Ватиканський Собор виступив із ініціативою поєднати Церкву, але до сьогодні "рана" залишається. «Католицька» (від грец. καθολικός — всезагальний, вселенський). Главою вселенської Церкви є Ісус Христос, якого на Землі представляє Папа Римський - наступник апостола Петра. 
"Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно."(Йн.17:21-22) Католики прагнуть спільного мислення, виконуючи бажання Ісуса та дотримуються принципу споглядати на людську Голову Церкви - Папу. Важливою ознакою задля єдності є присутність Ісуса Христа на Літургії, що виявляє првдивий знак Любові Бога Отця. Отець Міхал заохочує споглядати Православну Церкву як братерську у надії єдиного поширення христинської віри по тих країнах, де ще не пізнали християнство.