"Бог створив одну Церкву, щоб мати можливість об'являтися нам. Події, які ранять єдність Тіла Христового, не виникають без гріхів людей", - о. Міхал Бранкевич, духовний отець Києво-Житомирської дієцезіальної місійної семінарії "Redemptoris Mater".
Єдність для існування Католицької Церкви була порушена через людські помилки. Принципом, який допомагає перебувати в єдності є визнання віри, що ми отримуємо через Апостолів. В Катехизмі Католицької Церкви бачимо спроби "лікування ран" єдності. У XVI ст. Мартин Лютер створює Церкву, яка спирається на Священе Писання та відкидає традицію, що гарантувала би розуміння Слова Божого. Протягом наступних століть виникає розкол Церкви через слабкості людей: громади відділяються від повного спілкування з Католицькою Церквою. Центр переноситься з Риму до Константинополя, постає Візантійська цивілізація, яка продовжила цезарську ідеологію Римської імперії. Спроби Цезаря контролювати Церкву та управляти нею, у 1054р. призвели до великого розколу на західну Римську Католицьку Церкву і східну Православну Церкву.
II Ватиканський Собор виступив із ініціативою поєднати Церкву, але до сьогодні "рана" залишається. «Католицька» (від грец. καθολικός — всезагальний, вселенський). Главою вселенської Церкви є Ісус Христос, якого на Землі представляє Папа Римський - наступник апостола Петра.
"Щоб усі були одно, як ти, Отче, в мені, а я в тобі, щоб і вони були в нас об'єднані; щоб світ увірував, що ти мене послав. І славу, що ти дав мені, я дав їм, щоб вони були одно так само, як і ми одно."(Йн.17:21-22) Католики прагнуть спільного мислення, виконуючи бажання Ісуса та дотримуються принципу споглядати на людську Голову Церкви - Папу. Важливою ознакою задля єдності є присутність Ісуса Христа на Літургії, що виявляє првдивий знак Любові Бога Отця. Отець Міхал заохочує споглядати Православну Церкву як братерську у надії єдиного поширення христинської віри по тих країнах, де ще не пізнали християнство.
Торкаючись текстів-роздумів Святого Йоана Павла II про Найсвятіше Серце Ісуса Христа, в останній місяць червня, присвяченого Пресвятому Серцю Ісуса, отець Флоріан Кравенський, вікарій парафії Матері Божої Фатімської у м. Конотопі Сумської обл. заохочує молитись, єднаючись на одній дорозі християнського духовного життя і будувати власне серце.
У сімнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над тим, як тоталітарні системи поступово підкорюють людину не лише силою, а й через зміну її мислення та цінностей. Відштовхуючись від роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці», священник показує, чому самоцензура й постійний внутрішній страх можуть стати ефективнішими за будь-який зовнішній примус.
Чи може Церква змінювати свої правила? У чому різниця між Догматом та звичаєм? Отець Петро Балог в ефірі Радіо Марія розтлумачує поняття «живої традиції», пояснює суть літургійних реформ Другого Ватиканського собору та застерігає від небезпеки схизми через надмірний прихильність до форми.
О. Олександр Кушта говорить про теологію тіла на основі праці св. Йоана Павла II. Священник пояснює концепцію первісної невинності, стверджуючи, що людська статевість є божественним даром і невід’ємною частиною нашої ідентичності, а не просто соціальною роллю.
Гріх заздрості так часто зустрічається у житті, що ми можемо не помічати його присутності. Як не звикнути до цього почуття, яке може перетворитися на небезпечну залежність, та коли необхідно сповідатися із цього почуття пояснює і дає поради о.Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater».