«Хто йде поруч з Марією, той стає дитиною Церкви і вміє розпізнати Ісуса між нами — тут і тепер», — о. Віталій Храбатин, референт Пасторально-міграційного відділу Патріаршої курії УГКЦ, говорить про пошук зустрічі з живим Богом та пізнання Ісуса через Марію, над яким роздумував святий Джон Генрі Ньюмен у гомілії, присвяченій Діві Марії.
Від національного християнства до радісної дитини Вселенської Церкви — таку дорогу мусив пройти Джон Генрі Ньюмен, якого сьогодні ми знаємо як 39-го Вчителя Церкви.
Про Діву Марію у своїх листах до приятеля-англіканина він говорить так: «Марія є одна з нас як з людства, але та, котрою усе людство пишається. Вона є гордістю всіх, бо сказала “так” Богові».
У день свята Благовіщення 25 березня 1832 р. Генрі Ньюмен виголошує гомілію, присвячену Діві Марії. Говорячи про Марію, він говорить про Ісуса Христа, торкаючись роздумів над Таємницею Втілення. Ісус стає тією дорогою, яка йде до людини. Окреме важливе місце у служінні Бога людині відіграє Діва Марія, адже через народження Ісуса Христа Бог служить людині.
Коли східна Церква не визнавала вшанування Марії, Генрі Ньюмен — один із початківців Оксфордського руху — засновує студію вивчення історії та Отців Церкви. Його віра не була простою побожністю — це була відповідь на пошук, який він переживав. «Тут я дихаю богослов’ям, яке було від початку народження Церкви», — говорив Ньюмен у Римі, вивчаючи твори Отців.
У своїй гомілії він пише: «Марія є тією, яка з трепетом виконує волю Божу, відповідаючи Magnificat (“величання”), і стає співтоваришкою на дорозі Ісуса Христа».
Діва Марія для святого Генрі Ньюмена є тією, яка допомагає нам поглибити знання про Таїнство Втілення і Таїнство Спасіння; вона є вчителькою, що допомагає розпізнати правдиву присутність Ісуса як Богочоловіка і Спасителя світу в нашому житті — тут і тепер.
А для чого ти використовуєш свій язик? Чи дозволяють твої слова не ранити та не руйнувати іншого? Отець Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» поділився в програмі "У ваших намірах", для чого Бог дав нам язик, застерігаючи бути обережним у виказуванні власних слів як емоційну реакцію у відповідь на почуті слова іншого.
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.
Людина не може перебувати в спокої й мирі, якщо її добра воля далека від Бога. Як досягти стійкого миру, який Господь хоче нам дарувати, і для чого нам дана добра воля, розповідає в катехизі за книгою Жака Філіпа брат-францисканець о. Віктор Дешук, вікарій парафії Марії Матері Церкви в м. Києві.
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.