До Небесної Цариці: Розарій про осягнення участі у Таємниці. Молімося разом з о.Флоріаном Кравенським (програма дванадцята)

Догмат Внебовзяття Богородиці, Діви Марії, був проголошений Святим Папою Пієм XII 1 листопада 1950 року. Документ, який ми сьогодні знаємо про Діву Марію, Царицю Неба, проголошений догмою про Непорочне зачаття Діви Марії у 1954 році, коли Марія об’являється Святій Бернадетті. Церква не відокремлює ці свята. Папа Пій XII відкриває у своєму документі те, що вперше за все людство після Ісуса Бог показує, як підносить у Небо образ Матері і Цариці. Богородиця бере участь у царюванні Ісуса як Мати у служінні Церкви. Папа Пій XII заохочував вірних молитися Розарій перед Службою Божою, не відокремлюючи Богородицю від Ісуса. Потім за Папою Пієм XII повторять Святий Папа Павло VI, Святий Йоан XIII, Святий Йоан Павло II, а також цитуватимуть: «До Ісуса ведеться через Марію», «з Марією, через Марію і в Ній».

Усна традиція Церкви говорить про царювання Богородиці так: стаючи Царицею, Вона стає посередницею Божих ласк. Тепер за Її посередництвом Бог даруватиме більше ласк усьому людству. Цариця — тому, щоб наділити більшою владою у служінні. Містичний же образ показує Марію як Царицю, яка по пришесті Ісуса Христа має передати владу Царю. Коронування і слава Діви Марії виникають із того, що Вона прожила земне життя у єдності з Ісусом Христом і в усьому була Йому вірна.

«Бог є логічний, — наголошує о. Флоріан та пояснює, — було б нелогічно, якби Ісус Христос вознісся на Небо, а Марія не була б взята тілом і душею також до Неба. Також було б нелогічно не уділити Їй влади до служіння. Тій, яка все своє життя присвятила Богові і людям. Царювання Діви Марії полягає у повноваженні влади до служіння Церкві».

РОЗВАЖАННЯ ТЕКСТУ СВЯТОГО РОЗАРІЯ НА ПІДСТАВІ ДОКУМЕНТУ СВЯТОГО ПАПИ ПІЯ XII AD CAELI REGINAM (1954) ПРЕСВЯТОЇ ДІВИ МАРІЇ ЦАРИЦІ (22 СЕРПНЯ)

СЛАВНІ ТАЄМНИЦІ

1. ВОСКРЕСІННЯ ІСУСА

«Тільки Ісус Христос, Богочоловік, є Царем у повному і строгому значенні». — Пій XII, Ad Caeli Reginam, 39.

Воскресіння відкриває царювання Христа у Його перемозі. Те, що на Голготі здавалося поразкою, виявляється перемогою життя над смертю. Для Марії ця таємниця має особливе значення, бо вся Її гідність пов’язана із Сином. Вона є Матір’ю Царя не тільки в час Його земного життя, але й у час Його прославлення. Пій XII розглядає царювання Марії завжди в залежності від царювання Христа. Тому Воскресіння не створює окремої марійної слави. Воно відкриває джерело тієї слави, в якій Марія братиме участь. Христос виходить із гробу переможцем. Разом із Ним починається новий порядок життя, а Її, що залишилася єдиною з Ним у Його земній дорозі, Церква споглядає у світлі Його перемоги. Саме тому пізніша небесна слава Марії не є чимось відокремленим від Пасхи. Її початок, основа і сенс — у перемозі Її Сина. Воскресіння тому є ключем до розуміння останніх таємниць: Христос царює, а Марія царює з Ним і через Нього.

1. ВОЗНЕСІННЯ ІСУСА

Вознесіння відкриває остаточний вимір Христового царювання. Цар, Який прийшов у світ, пройшов Хрест і воскрес, входить у небесну славу. Пій XII нагадує, що Марія, взята до Неба, царює «разом зі Своїм єдинородним Сином» серед ангелів і святих. Саме тут небесна слава Матері найповніше пов’язується зі славою Сина. Вознесіння тому не є віддаленням Христа від світу. Воно показує, що Його царювання має небесний вимір і водночас охоплює все творіння. Марія входить у цю славу не як самостійна володарка, а як Мати Царя. Її місце визначається Її єдністю із Христом. Пасхальна дорога, яка почалася Голготою, тепер відкриває свою небесну мету. Той, Хто був принижений, прославлений. Та, яка була пов’язана з Ним у смиренні й стражданні, також входить у славу. У цьому вже видно основу майбутнього свята Марії Цариці, яке Пій XII встановить наприкінці Марійного року.

1. ЗІСЛАННЯ СВЯТОГО ДУХА

Для Пія XII царювання Марії не є лише небесною гідністю. Воно має відношення до життя Церкви і до спасіння людей. В енцикліці він наголошує на Її материнському заступництві та на Її участі в розподілі плодів відкуплення. Саме тому Її царська влада має материнський характер. Після Вознесіння Церква продовжує жити плодами спасительної жертви Христа. У цьому порядку благодаті особливе місце посідає Матір Царя. Пій XII не ставить Марію замість Христа. Усе походить від Сина. Але він ставить питання: якщо Христос використовує Свою людськість, Таїнства і святих як знаряддя спасіння, то чому б Він не користувався також служінням Своєї Пресвятої Матері в переданні плодів відкуплення? Тому Її царювання має характер материнського служіння. Це не влада над Церквою як над підлеглими. Це влада Матері, яка заступається за дітей. П’ятидесятниця в такому світлі показує живу Церкву, яка існує силою Христового Духа, а материнська присутність Марії пов’язана з Її служінням цій Церкві.

1. ВНЕБОВЗЯТТЯ БОГОРОДИЦІ

«Вона присутня душею і тілом та царює разом зі Своїм єдинородним Сином». — Пій XII, Ad Caeli Reginam, 3.

Внебовзяття є безпосередньою передумовою того царювання, яке Пій XII урочисто проголошує в енцикліці. Марія не залишилася лише в пам’яті Церкви. Вона перебуває в небесній славі душею і тілом. Саме тому Її царювання є не символічною пошаною, а реальною участю в славі, яку Бог дарував Їй. Пій XII нагадує, що в 1950 році він визначив догму про Внебовзяття, а в 1954 році, завершуючи Марійний рік, увінчав цю марійну лінію встановленням свята Марії Цариці. Отже, між двома подіями існує внутрішній зв’язок: Христос переміг смерть — Марія, унікально поєднана із Сином, введена в небесну славу — Церква споглядає в Ній знак майбутньої перемоги благодаті. Марія перебуває там, куди прямує Церква. Її царювання не віддаляє Її від земних дітей. Навпаки, Її материнське служіння продовжується з Неба. Внебовзяття тому є не лише прославленням Марії. Воно свідчить про силу Христа і про мету, до якої веде Його відкуплення.

1. КОРОНУВАННЯ БОГОРОДИЦІ НА ЦАРИЦЮ НЕБА І ЗЕМЛІ

«П’яту славну таємницю Розарію можна назвати містичною короною Небесної Цариці». — Пій XII, Ad Caeli Reginam, 31.

Увінчання є природною вершиною всього Розарію в логіці Ad Caeli Reginam. П’ять славних таємниць завершуються вже не лише згадкою про небесну славу Марії, а спогляданням Її царювання. Але ця корона не може бути зрозуміла окремо від Христа. Пій XII прямо говорить: Марія є Царицею тому, що Вона Матір Христа і була особливим чином пов’язана з Його спасительним ділом. Її царське право походить із Її єдності з Ним; Її материнське заступництво також має своє джерело в цій єдності. Тому корона Марії не завершує шлях від Христа — вона повертає до Нього. Її царювання має материнський характер. Пій XII закликає християн наближатися до престолу благодаті та милосердя нашої Цариці й Матері, особливо просячи сили, світла і розради. Але найперше він закликає визволятися від рабства гріха. Отже, істинне вшанування Марії не може бути відокремлене від виправлення життя. Хто називає Її своєю Царицею, той повинен шанувати Її не самими словами, але чистотою, справедливістю, любов’ю, братерством і прагненням до миру. І саме тому останнє слово енцикліки знову приводить нас до Ісуса: Пій XII просить, щоб Цариця і Мати після нашого земного вигнання показала нам Христа, Який буде нашою вічною мирною радістю. Так завершується Розарій: не у спогляданні Марії, відокремленої від Сина, а в Її царюванні, яке веде до Христа — Царя і Відкупителя світу.