Сповідь Святого Августина: "Через самопізнання він усвідомлює, що пізнає Бога", - о.Олег Кіндій

«Думки і католицькі практики одного з Отців Церкви — святого Августина IV століття — є актуальними й сьогодні», — говорить отець Олег та знайомить нас із цим святим. — Він відійшов у вічність 430 року, напередодні Ефеського собору, куди збирався їхати задля підтримки питання щодо значення Діви Марії в Церкві.

«Сповідь» святого Августина — книга, яку можна назвати сучасною психологічною драмою. Автор сміливо розкриває свою душу, намагається зрозуміти себе від самого народження та описує шлях власного навернення через пошук відповіді на запитання: чому він не навертався так довго і як Божа ласка привела його до навернення.

«Сповідь» — це звернення до Господа Бога, твір, побудований на великому діалозі. Це розкриття власної душі, ключ до розуміння неординарної постаті Августина. Через самопізнання він усвідомлював, що пізнає Бога.

У ранньому християнстві багато філософів ставили запитання: «Хто я такий?» А великий грецький філософ Сократ, щоб зрозуміти, куди рухатися людині, сформулював важливу думку-клич: «Пізнай себе». Дійшовши до основ пізнання людини, можна побачити самого Бога.

Декілька цитат із книги, думки яких пояснює отець Олег Кіндій:

«Ти створив нас для себе, і неспокійне серце наше, доки не заспокоїться в Тобі».

Так починається книга святого Августина. Він усвідомлює, що великий Бог запрошує людину стати співтворцем… Аж поки не станеться зустріч із живим Богом, людина може відчувати неспокій.

Хрещення і постійне життя у Святих Таїнствах допоможуть після смерті бути визволеним від гріха. Людина сама по собі не може розрізнити добро і зло. Без хрещення будь-яке скоєне добро буде випадковістю.

Тільки у поєднанні з Ісусом Христом ми можемо боротися з гріхом, долати його, проголошувати Добру Новину, живучи у Таїнствах і вивчаючи Святе Письмо. Так ми можемо бути Божою армією, яка долає зло, що нас оточує.

«Дай мені чистоту і стриманість, але тільки не тепер».

Ми багато чого розуміємо, усвідомлюємо, що є злом, вивчили заповіді, але коли це стосується особисто нас, людина часто хоче відкласти зміни на потім.

«Людина після гріхопадіння не має цілісної волі», — пише Августин про власні дві волі: одна — стара, прив’язана до звички, а інша — нова, що тягнеться до Бога.

Тілесний досвід духовної кризи Августин описує через фізіологічний стан людини, яка хоче прокинутися, але постійно поринає у сон. Образ напівсну — це психологічна метафора певної залежності від звички, яка діє всупереч свідомому рішенню.

«Я безсилий, без Бога я не можу. Навіть коли усвідомив це, охрестився».

Моральна зміна неможлива без зовнішнього втручання, яким є сила Божої ласки. Особистий досвід стає біографічним підґрунтям для однієї з головних доктрин святого Августина.

Як відбулося навернення святого Августина?

У книзі описується момент, коли Августин, який був учителем риторики, почув одного разу в Мілані тиху проповідь єпископа Амвросія Медіоланського, яка привернула його увагу.

Потім у саду він чує голос хлопчика: «Візьми і читай». Контраст — від «не тепер» до «негайно». Августин відкриває Новий Завіт, який поклала йому мама.

Звичайна мова не зворушує його — він звик до складних текстів. Але він натрапляє на Слово:

«Як день, — поводьмося чесно: не в ненажерстві та пияцтві, не в перелюбі та розпусті, не у сварні та заздрощах; але вдягніться у Господа Ісуса Христа і не дбайте про тіло задля похотей» (Рим. 13:13–14).

Августин описує на фізичному рівні, як він тілесно переживає біль і гріхи, у яких упізнає розпусних подруг. Але разом із тим з’являється стриманість, у якій він побачив Пресвяту Діву Марію.

Відкинути діла темряви стає останнім поштовхом. Навернення відбувається через текст, через акт читання Слова Божого.