"Духовність на основі історії Авраама" - катехиза о.Леоніда Міхальця

В традиції Церкви Авраам вважається отцем віри. Господь наділив Авраама особливою відмінністю — він мав по-особливому відповідати Богу. Авраам залишив свого батька, пішов за покликом Бога, почув обітницю і повірив. Як дар від Бога, через 25 років Господь виконує свою обітницю, і Авраам отримує сина Ісаака — сина обітниці. Але в момент, коли, здавалося б, все добре, лунає новий виклик, в якому сам Бог стає проти обітниці: "І сталося, що після цих подій Бог випробовував Авраама, і сказав йому: Аврааме, Аврааме! Він же відповів: Ось я! А Бог сказав: Візьми свого улюбленого сина Ісаака, якого ти полюбив, і йди до гірської землі, і принеси його там у всепалення — на одній з гір, яку тобі вкажу." (Буття 22:1-2) 

Чому Авраам не просить Бога так, як просив за грішних мешканців Содоми і Гоморри? Він дотримується свого переконання: ніколи, ніколи не суперечити Богові. Віра і послух у духовності є невід'ємними. Зріла віра без послуху Божому слову не існує. "Авраам приносить жертву сина в своєму серці ще до того, як звершив її," — цитує отець Леонід отця церкви Єфрема. Авраам через благодать віри, власну волю і прийняття рішення як прояв волі назовні приніс власного сина в жертву.
"Віра є очікування обітниць, які дав Господь для здійснення майбутнього," — так говорить апостол Павло. Авраам бачить у своєму синові прообраз Месії, тому віддає свого сина, щоб Господь воскресив його назад.