"Інквізиція сприяла тому, щоб дати людині більше часу розкаятися", - о.Домінік Яцков

Інквізиція (з лат. inquisitio — «розслідування», «дослідження») — інституція, що відіграла в історії Католицької Церкви важливу роль.
Спочатку це був світський, а згодом — церковний інститут.

У катехизі о. Домінік пояснює, що завданням інквізиції було виявляти людей, пов’язаних із кримінальними або моральними злочинами, і обмежувати їхню діяльність. Інквізиція керувалася спеціально призначеними суддями, які займалися питаннями віри та моральності. Церковна інквізиція стояла на захисті правдивого віровчення.

У 1184 році на Синоді у Вероні з’являється Папська інквізиція.
У 1478–1834 роках діяла Іспанська державна інквізиція на території Королівства Іспанії.
У 1536–1821 роках існувала Португальська інквізиція, також як державна установа.
У 1542–1908 роках на території Папської держави діяла Римська інквізиція (пізніше — Конгрегація доктрини віри).

Щодо інших країн, то хоча іноді вживається термін «інквізиція», наприклад стосовно Австрійської чи Російської імперії, це радше були органи державного чи поліційного контролю, а не церковна інквізиція в прямому сенсі.

Як видно з історії, інквізиція як судова установа зазвичай з’являлася разом зі становленням державних структур. Єпископи мали обов’язок організовувати пошук єретиків і розслідувати їхні справи. Якщо єресь була доведена, а звинувачений не відмовлявся від неї, його передавали світській владі, яка визначала покарання.

Коли ж помилка стосувалася питань віри, людину могли направити на «доформування» — навчання істинам віри в Католицькій Церкві.
За дрібні провини накладалася покута: молитва, піст, паломництво тощо.

Інквізиторів призначав Папа Римський; ними зазвичай ставали священники або монахи, підпорядковані Святому Престолові. Метою інституції, принаймні в її первісному задумі, було не лише покарання, а й надання людині часу та можливості для покаяння.