У цій катехизі о.Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», знайомить нас із завданням колегії єпископів в Церкві та метою встановлення Вселенських Соборів. У чому різниця між Синодом і Собором? Що потрібно задля утримання Церкви у чистоті віри, та що таке надприродне чуття віри?
Церква - інституція, яку запланував Ісус Христос, щоб спілкуватися з Богом та мати можливість відповісти на індивідуальний спосіб спасіння, який Господь хоче втілювати з кожним із нас. З віри, надії, любові має виплавати наше ставлення до оточуючого світу. Папа Римський стоїть на сторожі цінностей, які передав нам Ісус через Євангеліє. Головний принцип Ісуса Христа полягає в тому, що ми маємо любити наших неприятелів. Цей обов'язок захищає ієрархія Церкви на чолі із Папою. Катехизм католицької церкви зазначає: "верховний архієрей єпископ Римський є постійним і видимим началом та основою єдності, що пов'язує між собою єпископа і вірних. Силою свого служіння від Духа Святого як Христового намісника, Папа, який має владу і турбується про свою паству, має в Церкві найвищу і універсальну владу, яку він може вільно здійснювати."
Колегія єпископів - людська демократія, яка повинна не тільки обирати Папу, але й допомагати у критичних ситуаціях управляти Церквою. Урочисто виконує свою владу колегія єпископів на Вселенському Соборі, але без затвердження чи схвалення наступника Петра собор не може відбутися. Собори в історії Церкви, такі як Триденський чи II Ватиканський, мали завдання відповідати на сучасні проблеми людства. За волею Папи Святого Йоана XXIII було розпочато II Ватиканський Собор, який зібрав більшість єпископів світу. "Я вважаю, що цей собор відбувся під натхненням Святого Духа, - говорить о.Міхал, - він показав способи пристосування та дії Церкви в сучасному світі як більш зрозумілою усьому народу, щоб чинити Церкву близькою для кожного".
Синод, на відміну від Вселенських Соборів, збирає єпископів в обмеженій численності задля вирішення певних проблем, менших за вселенське значення. Колегія єписокпів виражає і будує єдність християнського стану. Вони виконують пастирську владу над тою частиною Божого народу, яка їм довірена. Єпископи, керуючи власними церквами як частиною Вселенської Церкви, стають членами цілого містичного Тіла, яким є Церква. Завдання єписокоів - проповідувати Боже Євангеліє усім людям згідно з наказом Ісуса Христа, вони є автентичними вчителями, які приводять людей до Христа.
Щоб утримати Церкву у чистоті віри, Ісус хотів, щоб Божий народ тривав у вірі непохитно під проводом живого учительського служіння Церкви. Пастирська місія учительського служіння покликана пильнувати за тим, щоб Божий народ перебував у правді, яка визволяє. Задля виконання цієї місії Ісус дав харизму непомильності у справах віри й моралі в Церкві. Голова колегії єпископів - Римський архієрей має непомильність, яка проявляється зокрема у догматах Церкви: про Непорочне зачаття Діви Марії, Внебовзяття Пресвятої Діви Марії та ін. Ці визначення мають бути прийняті народом у послузі віри безкритично, непомильність поширюється на спадщину віри Божого об'явлення.
У ранковій катехезі отець Вальдемар Павелець говорить про об’явлення Богородиці — в Люрді, Фатімі та Меджугор’ї — та про один незмінний заклик Марії: молитися і слухати Ісуса Христа.
У дев’ятнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак роздумує про внутрішній простір свободи та людей, які, втративши свободу зовнішню, не дозволили зламати свою совість, віру й здатність чинити добро. Чи може людина залишатися вільною посеред тиску, ув’язнення та найжорстокішої системи?
Ця катехиза єпископа Віталія Скомаровського пропонує глибокий погляд на духовні виклики війни в Україні. Замість пошуку простих відповідей на питання про причини страждань, владика розкриває справжню природу патріотизму та сили молитви, яка діє через віру та любов, а не через зовнішні форми чи «магічні» ритуали. Єпископ пояснює концепцію держави як «спільного дому» та наголошує на важливості подолання радянської ментальної спадщини через активне громадянське служіння та повагу до права.
А для чого ти використовуєш свій язик? Чи дозволяють твої слова не ранити та не руйнувати іншого? Отець Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater» поділився в програмі "У ваших намірах", для чого Бог дав нам язик, застерігаючи бути обережним у виказуванні власних слів як емоційну реакцію у відповідь на почуті слова іншого.
Гумор - це форма свободи. Як продовжувати жити, пам'ятаючи, що Бог дає надію і є причиною нашої радості. Сестра Тетяна Богославець зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа виголосила катехизу про користь сміху, заохочуючи до гумору та жартів, що єднають і показують життєстійкість, щоб пережити непростий час війни.