"У нашому домі про священників та Церкву говорили або добре, або ніяк", - о. Міхал Воцял

Коли мені було десять років, батько пережив глибоке навернення. Від того моменту багато що змінилося і в моєму житті. Це навернення сталося під впливом подій, пов'язаних із нібито об'явленнями Богородиці у польському місті Олава. Хоч пізніше й виявилося, що це велика фальсифікація, але батько вже став на дорогу міцної дружби з Богом.

Він майже перестав пити, почав більше займатися моїм та брата релігійним вихованням. Пам'ятаю, одного дня він заявив нам: «Міхал, Ґжеґош, відсьогодні щовечора ми будемо разом молитися». І дев'ять років, поки я не вийшов із дому, у нас була ця щовечірня традиція - п’ятнадцять хвилин чоловічої молитви: я, батько та брат. Це, безумовно, стало важливим елементом мого особистого розвитку.

Окрім батька, великий вплив мали мої бабуся та дідусь. Бабусі, до речі, виповнився 101 рік, і вона досі слухає «Радіо Марія». Пам'ятаю, як приїжджаючи після школи до них, я вже знав, що о 15:00 ми традиційно молимося Коронку, без якої не починали обідати. Бабуся читала мені різні книги, і саме від неї вперше отримав дитячу Біблію. Дідусь же був тим, хто вперше запросив мене, восьмирічного хлопця, взяти участь у пішому паломництві.

Ще однією важливою особою була та, кого ми називали тіткою, хоча насправді вона була прабабусею. Це була проста жінка, яка закінчила три класи початкової школи та проживала в селі. У неї не було дітей, тому всю душу і серце вкладала у наше з братом виховання. Пам'ятаю, щосереди з 18:00 до 19:00 вона брала на себе обов'язок молитися цілу годину Розарій у парафії і нас до цього заохочувала. Родина була першим і найважливішим середовищем.

Другий контекст – це загальна польська атмосфера. Мої підліткові роки припали на 90-ті, коли впав комунізм, а Церква набула великого соціального авторитету. У нашому домі про священників та Церкву говорили або добре, або ніяк. Щонеділі ми дотримувалися родинної традиції: спільно відвідували Службу Божу, перед якою обов’язково потрібно було почистити взуття та одягнути святковий одяг.

Третій контекст - це парафія, з якою я був сильно пов'язаний: там прийняв хрещення та Перше Причастя, був міністрантом, а згодом лектором.

Перше прагнення стати священником з’явилося дуже рано, у першому, другому, третьому класі початкової школи. А потім настала тиша, ці прагнення відійшли на другий чи третій план приблизно на десять років.