В циклі програм про блаженних УГКЦ знайомимось з блаженним Миколаєм Чарнецьким.
Його називають “українським святим Миколаєм”. Він – один з новочасних праведників, яких породила багатостраждальна українська земля, вірний син і турботливий провідник загнаної у підпілля, але невпокореної Церкви.
Як відомо, свій останній спочинок блаженний Миколай Чарнецький (14 грудня 1884–2 квітня 1959) — монах-редемпторист, єпископ, місіонер, новомученик — знайшов у місті Львові. Та незважаючи на це, більша частина життя єпископа-святця минула поза Львовом. Народився і виріс він на теренах сучасної Івано-Франківщини (рідне село блаженного Семаківці належить до Коломийської єпархії УГКЦ), упродовж шести років навчався у Римі. Опісля дев’ять років присвятив викладацькій праці та духовній опіці над вихованцями семінарії у Станіславові, що зрештою привело молодого й спраглого до духовної досконалості ієрея у згромадження редемптористів (Чин Найсвятішого Ізбавителя), отці та брати якого ще перед Першою світовою війною взялися служити для українців Галичини.
В лавах редемптористів отець Чарнецький виявив себе добрим місіонером, проповідником, реколектантом, сповідником, педагогом. Заразом виконував обов’язки соція новиків, префекта студентів і братів, провінційного дорадника, магістра. «Великий подиву гідний святий. Досконалий монах — священик і апостол» — охарактеризував його о. Ричард Костенобль, ЧНІ (1885–1975).
1926 р. розпочалася тринадцятирічна місія отця Миколая за «сокальським кордоном», у розпалі якої, 8 лютого 1931 р. його висвячено на єпископа (апостольського візитатора) для католиків східного обряду Волині й Полісся. Владика Чарнецький — перший редемпторист Львівської віце-провінції, піднесений до такого сану. Настільки високо у Церкві оцінюють місіонерський хист безстрашного подвижника унії на східних теренах! 9 жовтня 1939 р. тодішній глава Української Греко-Католицької Церкви митрополит Андрей Шептицький (1865–1944) іменує єпископа Миколая екзархом для Волині і Полісся. Втім війна та нові порядки, встановлені більшовицькими «визволителями», позбавили ревного душпастиря можливості сповнювати свій батьківський обов’язок на ввірених йому теренах, а невдовзі і сам він на довгі одинадцять літ опинився далеко від рідної домівки, за колючим дротом сталінського ГУЛАГу…
Сьогодні, 27 січня, вшановуємо пам'ять жертв Голокосту. Закликав "не допустити!" подібного знову через установлення пам'ятників та інші ініціативи для нагадування про жах трагедії та мільйони знищених у німецьких таборах людей о.Міхал Бранкевич, духовний отець Києво-Житомирської дієцезіальної місійної семінарії "Redemptoris Mater".
У програмі «У ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко говорить про післясвяткову депресію — стан внутрішньої порожнечі, який часто приходить після завершення свят. У другій частині програми йдеться про душпастирські відвідини осель, як про нагоду живої зустрічі, благословення дому та простої євангелізації через присутність і розмову.
"І коли чоловік вийшов із кола особистих проблем і думок про себе бідного і нещасного, та пішов послужити для інших, у цей момент гріх, якого він не міг позбутися, зник. Ми маємо дбати про себе, але, якщо зосереджуватимемось лише на собі, прийде кінець ", - о.Олексій Самсонов, директор Радіо Марія в Україні.
«Служити Богу та Батьківщині»: Помічник капелана 23-ї окремої механізованої бригади Віталій Міцевський ділиться історією свого покликання — від місіонерських поїздок до служби в лавах ЗСУ.
"У Святому Письмі ми читаємо про десятьох прокажених, які благали: «Сину Давидів, помилуй нас». Усі були очищені, але лише один — самарянин — повернувся подякувати. Це теж молитва. Молитва вдячності", - отець Андрій Немченко, настоятель Римо-католицької парафії святого Франциска в Києві.