Національно-визвольне повстання поляків 1830-1831 рр. та розвиток формування національно-культурних процесів в Україні

Виступ польського повстання був зумовлений активним наступом самодержавства на автономні права Королівства польського, даровані Олександром І у Конституції (1815) та порушені царатом через встановлення репресивно-поліцейських порядків, цензури та боротьби з опозицією. Повстання розпочалося у Варшаві з нападу на палац намісника в Польщі - великого князя Костянтина Павловича. Захоплення міського арсеналу (на світлині вміщена репродукція відповідної картини Марцина Залеського)  та озброєння місцевих жителів зробило цей рух масовим, однак намагання польського уряду поширити полум’я повстання на Волинь масової підтримки місцевого українського населення не мали. Розгром повстання генералом Паскевичем спричинив “вихід” з Польщі до країн Західної Європи більше 10 тис. революціонерів.

Мабуть цікавим для слухачів був історичний контекст розповіді: Віденський конгрес, революції 1830 р. у Франції, Нідерландах та утворення королівства Бельгії.

Власне, суспільні рухи в Україні формувалися завдяки поширенню європейських новітніх ідей та традицій та як супротив ліберальної еліти режиму.

В Україні відновлюються різні сфери національного, мовного, культурного, духовного буття народу. Виявленням цих процесів є діяльність трьох видатних українських письменників - по суті основи сучасної української мови, що творять прекрасною, вишуканою рідною мовою - Іван Котляревський, Григорій Квітка-Основ’яненко, Тарас Шевченко.

Національна самоідентифікація виявляється через появу двох самобутніх творів, що  відіграли визначну роль в процесі формування історичної та національної самосвідомості українців у першій половині ХІХ століття - “Історії русів” анонімного автора та “Історію Малої Росії” Д. Бантиш-Каменського. У 1818 р. з’явилася і перша праця з українського мовознавства - “Грамматика малорусского наречия” О. Павловського.