У програмі «Захристія» — розмова з Тамарою Молоковою, виконувачкою обов’язків головного зберігача фондів Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». Почуєте маловідомі факти про дитинство Тараса, його перше кохання, родину та ті автентичні речі, які й досі зберігають живу пам’ять про Кобзаря.
«Малий Тарас знав напам’ять псалтир і ходив читати його біля покійників — люди дуже любили слухати, як він голосно і виразно читає», — розповідає Тамара Молокова, виконувачка обов’язків головного зберігача фондів Національного заповідника «Батьківщина Тараса Шевченка». У програмі «Захристія» говоримо про дитинство майбутнього Кобзаря, його родину та маловідомі факти з життя: про дивовижний родинний парадокс — «у родині Шевченка було три сестри, яких звали Марія», про перше кохання поета до доньки священика, якому батько дівчини відмовив словами: «Я не віддам доньку за того, хто наймитував у нас». Під час розмови також дізнаємося, чи збереглася хата, де народився Тарас Шевченко, що сьогодні можуть побачити відвідувачі в Моринцях і Шевченковому, які автентичні речі родини поета зберігаються у фондах заповідника — зокрема лавка, якою користувалася родина, та надгробний камінь із могили його батька. Також почуємо про те, що на Черкащині й сьогодні живуть кровні родичі Тараса Григоровича, а сам поет «дуже гарно співав і особливо любив пісню “Ой зійди зіронько, та вечірняя».
Отець Григорій Рогацький у катехезі на Радіо Марія роздумує над тим, як віра проявляється у щоденному використанні часу, звертаючись до євангельського діалогу Ісуса з жінкою-хананянкою. На прикладі Йосипа Сліпого та Любомира Гузара священник показує, як прожите життя стає відповіддю Богові і визначає вічність.
У своїй катехезі сестра Божена Новоселець говорить про конкретний шлях відкриття на Святого Духа, спираючись на Діяння апостолів. Це не лише про віру, а про новий спосіб існування, в якому людина перестає бути «власним спасителем» і починає жити силою Божою.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко розмірковує над тим, чому віруючі часто надають більшого значення чудотворним іконам і святиням, ніж Євхаристії. Розмова торкається небезпечної межі між справжнім вшануванням і духовною залежністю від чудес.
У сьомій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над ідеологічним і моральним утопізмом, викриваючи його як небезпечне спрощення реальності. Священик показує, чому спроби змінити лише систему не приносять справжнього щастя, якщо не відбувається переміна людського серця.
У шостій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розкриває небезпеку ідеологічного та морального утопізму. Чому прагнення до ідеального світу без Бога зрештою обертається або знищенням особистості, або її небезпечною абсолютизацією?