Ісус, під час вечері з своїми учнями, стривожився духом і посвідчив, промовивши: «Істинно, істинно говорю вам: Один з поміж вас Мене зрадить!» Учні ж поглянули один на одного розгублено, не відаючи, про кого Він говорив.
А був за столом, біля грудей, той з Його учнів, що його Ісус любив. До нього й кивнув Симон Петро та мовив йому: «Спитайся лишень, хто той, про якого Він каже?» Отож той, нахилившись до грудей Ісусових, Йому й говорить: «Господи, хто то такий?» «Той, – відповів Ісус, – кому Я кусень, умочивши, подам». І вмочив кусень, і подав його Юді Іскаріотському, синові Симона. І ввійшов тоді за куснем у нього сатана. «Що робиш – негайно роби!» – сказав йому Ісус. Та ніхто з тих, що при столі були, не збагнув, до чого Він йому це мовив. А що мав Юда скарбничку, то й гадав дехто, що Ісус сказав йому: Купи, чого нам треба на свято, – чи щоб роздав щось бідним. І негайно ж, узявши кусень, вийшов той. А ніч була. І коли вийшов він, Ісус промовив: «Тепер прославився Син Чоловічий, і Бог прославився в Ньому. І коли Бог прославився в Ньому, то Бог і Його прославить у собі, – і прославить Його незабаром. Дітоньки, ще трохи Я з вами. Шукатимете ви Мене, так як Я юдеям повідав: Куди Я іду, ви піти неспроможні, – так само й вам повідаю нині». Каже до Нього Симон Петро: «Господи, куди ж ідеш?» Відказує йому Ісус: «Куди Я йду, неспроможен єси зо Мною нині йти. Аж потім підеш за Мною». Петро ж до Нього: «Чого бо, Господи, неспроможен я нині йти за Тобою? Життя моє за Тебе покладу я!» «Життя твоє покладеш за Мене? – відрікає Ісус. – Істинно, істинно кажу тобі: Не запіє і півень, а ти вже тричі відречешся Мене».
(Йн 13, 21-33. 36-38)
Того часу Ісус явив себе знову учням біля Тиверіадського моря. А явив так: були разом Симон-Петро й Тома, прозваний Близнюком, і Натанаїл, який був з Кани Галілейської, і сини Зеведеєві, й інші два Його учні. Каже їм Симон-Петро: «Іду рибу ловити!» Говорять йому: «Ідемо й ми з тобою». Вони вийшли й сіли в човен, та тієї ночі не зловили нічого. А як настав уже ранок, став Ісус на березі, але учні не знали, що це Ісус. Отже, каже їм Ісус: «Діти, чи є у вас щось з риби поїсти?» Відповіли йому: «Немає».
Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці – зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.