В ефірі Радіо Марія — програма «Захристія». Гість — отець Михайло Романів, монах-домініканець, директор Центру Святого Мартина де Порреса у Фастові. Ми говоримо про покликання і служіння, про милосердя, яке не замикається в стінах храму, а простягає руки до тих, хто потребує — на фронті, у прифронтових містах, у домівках, зранених війною.
Як народжувався Центр Святого Мартина, як долалися труднощі, що стояло за кожним актом допомоги — і чим живе сьогодні цей осередок християнської надії.
Також — про матерів загиблих, про духовну реабілітацію, про людські історії, які торкаються серця.
І про одне запитання, що найчастіше лунає на лінії фронту: де був Бог, коли все це сталося?
Отець Михайло Романів — монах-домініканець, директор Центру Святого Мартина де Порреса у Фастові. Уже багато років він служить не лише як священник і проповідник, а й як людина, яка будує, допомагає, організовує, слухає. Поруч із ним працюють волонтери, сестри, звичайні миряни — ті, хто щодня служать тим, хто залишився без даху, без спокою, без віри.
Разом із командою отець Михайло часто їздить до прифронтових міст — у Херсон, у Миколаїв, у ті місця, де війна залишила по собі тінь і біль. Там діють соціальна кухня, пральня, соціальне таксі. Але найголовніше — там діє людське серце, яке не байдужіє.
Одного разу, під час зустрічі з людьми на деокупованій території, до нього підійшла жінка. Вона уточнила, чи він справді священник, і тихо запитала:
— Де ж був Бог, коли все це почалося? Чому Його не було тоді, коли нас обстрілювали?
Отець Михайло подивився на неї і відповів:
— А як ви гадаєте, хто мене сюди прислав?
Жінка замовкла на мить, потім сказала:
— Напевно, Бог…
І в цій короткій розмові — весь сенс його служіння. Бо саме так Бог приходить до людей: через тих, хто не боїться бути поруч, хто не питає "чому так", а просто залишається.