Падіння Української Народної Республіки

На світлині: С. Петлюра та Ю. Пілсудський, Вінниця, 1920 р.; авторське право: суспільне надбання; https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9F%D0%B5%D1%82%D0%BB%D1%8E%D1%80%D0%B0_%D0%A1%D0%B8%D0%BC%D0%BE%D0%BD_%D0%92%D0%B0%D1%81%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D0%BE%D0%B2%D0%B8%D1%87#/media/%D0%A4%D0%B0%D0%B9%D0%BB:Petlura-Pi%C5%82sudski_Winnica_1920.jpg

В цій програмі продовжили розмову про діяльність Директорії, її лідерів, суперечливої та недалекоглядної внутрішньої політики, відсутності моделі державотворення, яка б відповідала тогочасним реаліям. Особливо зосередилися на розповіді про пошук міжнародних партнерів, допомоги у Антанти на фоні протистояння політичних лідерів та міжнародної ізоляції.

Розповіли слухачам про феномен отаманщини як деструктивної сили, що паралізувала визвольну боротьбу, поглиблювала внутрішній фронт, занархізовувала життя, деморалізовувала національні сили.

Друга війна УНР  з радянською Росією, поступова втрата контролю за розвитком подій призвели до розпаду армії УНР, яка швидко танула і виявилася майже недієздатною у боротьбі проти зовнішніх ворогів (на світлині див. карту України, представлену українською делегацією на Паризькій мирній конференції, 1919 р., авторське право: суспільне надбання; Map of Ukraine for Paris Peace Conference)

Уряд Директорії докладає титанічних зусиль, щоб втримати ситуацію, підписує Варшавський договір, але опиняється «поза історичним процесом», вимушений податися в еміграцію та й військові опиняються на чужині…

Програму завершили прослуховуванням пісні «Журавлі», яка в 20-ті рр. ХХ ст. стала реквіємом вшанування пам’яті січових стрільців, а згодом, і сьогодні, під час повномасштабної агресії – всіх, хто загинув за волю України.