З с.Дам’яною Галущак продовжуємо цикл програм про блаженних священномучеників Української Греко-Католицької Церкви.
В цьому випуску говорили про блаженного Андрія Іщака - священника, доктора богослов’я, польового душпастиря, який 26 червня 1941 року трагічно загинув від рук відступаючих більшовицьких військових.
Отець Андрій Іщак народився 23-го жовтня 1887 року в м. Миколаєві над Дністром. Іспит зрілості склав у гімназії у Стрию 1907 року. Богослов’я студіював в університетах у м. Львові та в м. Інсбруці (1910-1914). У 1914 році осягнув ступінь доктора богослов’я в університеті в Інсбруці, захистивши докторську працю 26.06.1914 року і в цьому ж році був висвячений на священника для Львівської архиєпархії. Займав різні душпастирські уряди.
Під час Першої світової війни був польовим душпастирем. У 1918 році став префектом Львівської Духовної семінарії. Від 1919 року перейшов на сільське душпастирство і до 1923 року перебував на парафії у Мільні. З 1928 року викладав догматику нез’єдиненого Сходу і канонічне право у Львівській Богословській Академії. Свої професорські обов’язки поєднував одночасно з душпастирюванням у селі Сихові біля Львова. Науковою працею отець не тільки вписав своє ім’я золотими літерами у перелік українських науковців, а й здобув собі пошану, піднісши заслуги Богословського Наукового Товариства й Львівської Богословської Академії. З-під його пера вийшло багато наукових розвідок та рецензій у сфері історичної, догматичної, схоластичної і патристичної літератури, які друкувалися в “Ниві”, “Меті”, “Богослов’ї”, тощо.
Із приходом більшовицьких військ до Галичини почалось переслідування духовних осіб. Під час комуністичної диктатури акцент ставився на винищенні священиків. Незважаючи на жорсткі умови переслідування, отець Андрій Іщак продовжував виконувати свої священицькі обов’язки. Це була добра, інтелігентна, високоосвічена людина, яку не лякали небезпеки військового часу. Він свідомо вибрав мучеництво, не залишивши повіреної йому пастви без духовної опіки. Отець користувався незаперечним авторитетом і пошаною серед парафіян. Його любили і цінували як справедливу і вимогливу людину. Парафіяни не раз пропонували йому сховатися, щоб пережити небезпечний час, але отець відмовився, кажучи: “Пастир не залишає отару, тож і я не можу залишити своїх парафіян”. 26-го червня 1941 року отця доктора Андрія Іщака затримали більшовицькі солдати. Після цього вже його ніхто не бачив. З розповідей очевидців відомо, що отця Іщака повели в ліс на розстріл. Ще два дні перед цим його вже раз заарештовували, взявши на допит на станцію Персенківка, але через день відпустили.
Тіло отця Іщака, проколене багнетами, знайшли аж через кілька днів.
Загинув від рук відступаючих більшовицьких військових частин 26 червня 1941 року. Зі свідчень Івана Кульчицького:
«Як війна зачалася, то забрали священика на Персенківку, на сусідню станцію. Десь в обід забрали, потримали до вечора і відпустили. А мій батько, бо вони дуже добре відносилися один до одного, каже: «Отче, як Вас відпустили, я би Вам радив сховатися на тих пару днів, – – бо то вже видно було, що німці наступають, большевики все одно втікають. – Сховайтеся – і переживемо». А священик каже: «Йване, пастух отару не залишає. І я також не можу залишити парафіян і сам сховатися». А через два дні прийшли воєнні і його з дому забрали. Там такі були зарослі, корчі, то десь від парафії було, може, пів кілометра, то там вивели його і замучили. Йому в живіт стріляли, і то так виглядало, як поколено».
Отець загинув мученицькою смертю, вірно виконуючи свої священицькі обов’язки. Він не відрікся Христової віри і не залишив своїх вірних, рятуючи власне життя, а подав парафіянам приклад доброго пастиря, який ніколи не залишає свою паству.
Обряд беатифікації відбувся 27 червня 2001 р. у м. Львові під час Святої Літургії у візантійському обряді за участі Івана Павла ІІ.
Текст взято з сайту: https://ugcc-stk.km.ua/blazhennij-svyashhennomuchenik-andrij-ishh/
Отець Василь Іванів, згромадження Найсвятішого Ізбавителя (УГКЦ). Важливість притчі про блудного сина розкриваєтьсяв Євангелії від Луки (15:11–32).
Батько має двох синів. Молодший вимагає свою частку спадку ще за життя батька, іде з дому та марнує майно в розпусному житті. Коли настає голод, він опиняється в злиднях і, усвідомивши свою провину, повертається до батька з покаянням. Батько приймає його з радістю та влаштовує бенкет. Старший син обурюється такою милістю, адже він завжди був слухняним.
Під час програми «У ваших намірах» брат Вєслав Качмарчик розповів про масштабну допомогу польської церкви для України, ініційовану кардиналом Кракова Ґжегожем Рисем після розмови з Блаженнішим Святославом. Краківська Дієцезія зібрала 3 мільйони злотих (близько 33 мільйонів гривень), які вже спрямовують на обігрівачі, генератори та продукти для постраждалих від війни українців.
У програмі «У ваших намірах» брат-францисканець Андрій Немченко роздумує про сучасне ставлення до Євхаристії та її місце у житті християн. У центрі розмови — Євхаристійні чуда, Адорація, Святе Причастя та різні традиції вшанування Пресвятих Дарів у Східній та Західній Церквах.
Про те, як Церква допомагає українцям вистояти цієї зими та дбає про духовний та фізичний стан людей в умовах холоду, повітряних тривог і пошкодженої інфраструктури, розповів директор БФ "Карітас Спес - Київ", вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії в Києві отець Андрій Педай.
У програмі «У Ваших намірах» отець Андрій Немченко говорить про загальноцерковний ювілей 800-ліття відходу до вічності святого Франциска Асизького, проголошений Папою Левом XIV. Чому постать Франциска сьогодні звучить особливо актуальною, і чому Церква називає його реформатором, — через призму любові, стигматів і серафимського вогню.