У продовження попередньої історії про Святу Марію Домініку Мадзарело, співзасновницю Салезіанського Згромадження, с. Наталія Вакулішина знайомить нас із особливостями духовного життя сестер-монахинь на чолі із настоятелькою, яка і стала святою. Бідність і злидні, які супроводжували першу салезіанську спільноту сестер у селі Морнезе, сприяли тому, щоб називатись сьогодні Домом Божої любові.
Свята Марія Домініка Мадзарела виросла і формувалась як дівчина, людина і християнка у селищі Морнезе на півночі Італії. Її настоятель і духовний отець Дон Кастеріно, коли зустрівся із майбутнім святим Доном Боско, сформував групку дівчат у служінні і любові до Бога. У 27 років Марія Мадзарело була представлена разом із іншими дівчатами Дону Боско. Це була сформована група дівчат, які збирались задля молитви і служіння іншим, мали кравецьку майстерню. Тоді Дон Боско побачив діяльність дівчат, яка нагадала йому групу хлопців у Турині, якою він опікувався і так само збирав. Папа Римський прохав Дона Боско заснувати згромадження також і з дівчатами.
Коли Дон Боско зустрів Марію Мадзарело, яка пішла наперед крізь натовп, щоб почути його одного разу на зустрічі, він зрозумів: вона є саме тою, з якою можна сотворити те, що Бог від нього прагнув. На запитання від подруг навколо: "Як так, ти така скромна і мала сміливість іти вперед і пробиватись ліктями крізь натовп чоловіків, які були в перших рядах? Чому ти так зробила?", вона відповіла: "Тому що я знаю, що він святий. Я це відчуваю". Це була визначна зустріч двох святих, яка змінила їхнє життя, і Бог об'явив свою волю в селищі. Згодом, після Дон Боско запропонував настоятелю Дону Кастеріно створити згромадження.
Незважаючи на бідне життя неписьменних дівчат, вони отримують перший устав, за яким Дон Боско запропонував жити монахиням. Він попросив двох сестер з Турину з Конгрегації Святої Анни замешкати деякий час разом. У невеличкому селі були складнощі з їжею, багато юних кандидаток на вступ у згромадження помирали від недостатнього харчування. Тоді сестри вирішили, що на сніданок кожна має мати чашку кави з молоком. "Ми не можемо жити як аристократи, це протиречить нашому обіту бідності, який ми склали", - говорили старші сестри про цю пропозицію як занадту розкіш. Одного ж дня Марія Мадзарело попередила, що ввечері матимуть гостя. Селянин привів корову у стрічках, з гірляндою у квітах, яка зайшла під оплески до сараю і зайняла своє почесне місце.
Бідність і злидні, які супроводжували першу салезіанську спільноту сестер, сприяли тому, щоб називатись домом Божої любові. Марія Мадзарело стала прикладом, вона стала всім для всіх менших дівчат-співсестер. Вона могла завжди підтримати інших, дивлячись позитивно на різні ситуації, що виникали. У простоті заглиблюючись в Божу волю, могла розпізнати і виконати її. Вона не хотіла, щоб її називали матінкою, тобто головною в монастирі, вважала, що настоятелька - це Марія, помічниця християн. Але на виборах, хто очолюватиме і провадитиме згромадження, яке стрімко розвивається, Дон Боско і усі навколо знали, що саме вона зможе провадити сестер.
На третій рік від створення згромадження, була створена перша місіонерська експедиція сестер до Америки. Представити на аудієнції Папі Римському групу місіонерів поїхало лише двоє сестрер і Марія Доменіка Мадзарело. "Я уявляю як буде гарно на Небі, якщо тут так гарно", - говорила Марія Мадзарело, прогулюючись Римом. У будь якому місці, де з'являлась майбутня свята, виникала радість. Проживши у світі 44 роки, у 1881 р. вона залишила продовжувати справи згромадження 165 сестрам і 65 послушницям, розпорошеним у 28 місцях: 19 в Італії, 3 у Франції і 6 в Америці.
Три думки, які настоятелька Марія Домініка Мадзарело попрохала не забувати сестер-салезіанок після її смерті:
1) робіть те, що вам належить, будьте послушними, геть бажання керувати;
2) допомагайте одна одній зростати у чеснотах;
3) запам'ятайте, що покинувши світьске життя, щоб прийти сюди, ви не можете сотворювати тут того світу, який залишили.
"Будьте як чаші фонтану, які отримують воду і зберігають її для всіх - чаші чеснот і знання. Як справжні матері, люблячи, ви створите багато добра," - таку настанову дав Папа Пій IX першим сестрам-салезіанкам.
У новій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак, монах-кармеліт, роздумує над тоталітаризмом, приниженням людської гідності та вибором між зовнішньою безпекою і внутрішньою свободою, звертаючись, зокрема, до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Що для нас важливіше — безпека чи свобода, комфорт чи правда, спокій чи совість — і чи залишається в людині простір свободи навіть тоді, коли здається, що все навколо вже підкорене?
До роздумів про правду та надію на вічне життя в новому небі й на новій землі запрошує у цій катехизі, що завершує цикл «Символ віри», о. Міхал Бранкевич, духовний наставник Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater». Він звертає нашу увагу на допомогу та дію Святого Духа, який переконує нас і дає можливість переживати віру свідомо й глибоко.
В програмі "У ваших намірах" говоримо з о.Міхалом Бранкевичем про навчання в школі. Священник бажає багато-багато радості усім під час навчального процесу та зауважує, даючи поради батькам: "Важливо підходити до процесу навчання не як до прикрого обов'язку. Під час навчання в школі дитина за допомогою батьків та вчителів має віднайти у собі таланти й здібності, Богом вже даровані, щоб розпізнати своє покликання для майбутнього життя".
«Якщо я молюся, я переживаю за цю дитину», — зауважує у катехизі с. Юлія Заводовська зі Згромадження Сестер від Ангелів у м. Вінниці та заохочує батьків і тих, хто навчає у закладах освіти: «Наслідуймо ангелів-охоронців, які допомагають і оберігають. Покликання вчителя — провадити дитину до Бога, помічаючи її маленькі вчинки та реагуючи на певні ситуації».
«Той, хто зумів пояснити, у чому полягає природа Божої ласки, описує на фізичному рівні, як він тілесно переживав біль і гріхи, у яких упізнав розпусних подруг. Але разом із тим з’являється стриманість, у якій він побачив Пресвяту Діву Марію», — про Боже провидіння у книзі «Сповідь» святого Августина говорить у своїй катехизі отець Олег Кіндій, священник парафії святих Володимира та Ольги УГКЦ, викладач богослов’я Українського католицького університету у Львові.