«Я зроблю, тату, все, що ти мені заповідав». Товія погоджується з тим що йому пропонує батько, це знак вірності, віри та довіри. Своєю поставою, він показує, що розуміє і знає, що батько йому бажає добра, і тому виконає все що батько йому скаже. Він є слухняним сином, але послух і вірність не лишають інтелігенції та мислення і задавання питань. Тому задає два питання: як себе з ідентифікувати, іншими словами, як себе представити; а також питає про свою компетентність. Також Марія, Матір Божа задає питання коли Архангел Гавриїл сповіщає їй, що вона стане Божою Матір’ю, «як же воно станеться, коли я не знаю мужа?»
Дуже важливо в житті пам’ятати, що маємо бути слухняними Богу, і людям які нас оточують, але також маємо задавати питання і питати, який є сенс в тому чи іншому завданні, яке маємо виконати. «Шукай, отже, собі тепер, дитино, якогось вірного чоловіка, щоб пішов з тобою в дорогу». Людина не є спроможна сама пройти через життя, і тому потребує друга. Батько дуже добре це розуміє і тому заохочує свого сина, не залишатися самому, і мати когось, з ким зможе пройти через радості і трудності щоденного життя. Ми також потребуємо в нашому житті мати когось, з ким можемо ділити наші щоденні ситуації, кому можемо довіряти, і хто завжди підтримає. Когось, хто повчить і покаже правильну дорогу, коли поступаємо не добре і похвалить коли поступаємо добре. Нехай Добрий Бог дасть кожному з нас благодать бути слухняними, інтелігентними та мати друзів.
У двадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» о. Віталій Козак розмірковує над темою «Любов сильніша, ніж страх», запрошуючи слухачів шукати внутрішню свободу та вчитися мислити самостійно, а не лише під впливом інформаційного шуму. Священник наголошує, що саме внутрішня свобода стає тим простором, де людина може по-справжньому зустрітися з Богом.
У дев’ятнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак роздумує про внутрішній простір свободи та людей, які, втративши свободу зовнішню, не дозволили зламати свою совість, віру й здатність чинити добро. Чи може людина залишатися вільною посеред тиску, ув’язнення та найжорстокішої системи?
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.
У сімнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над тим, як тоталітарні системи поступово підкорюють людину не лише силою, а й через зміну її мислення та цінностей. Відштовхуючись від роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці», священник показує, чому самоцензура й постійний внутрішній страх можуть стати ефективнішими за будь-який зовнішній примус.
У шістнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» монах-кармеліт отець Віталій Козак відкрив новий тематичний блок, присвячений системам контролю та страху. Упродовж наступних семи програм священник аналізуватиме механізми тоталітаризму, звертаючись до відомого твору Маргарет Етвуд «Оповідь служниці».