Того часу Ісус розповів притчу, оскільки був близько до Єрусалима, і вони сподівалися, що ось-ось має об’явитися Боже Царство. «Отже, — сказав Він, — один чоловік шляхетного роду пішов у далеку країну, щоби прийняти царство і повернутися.
Він покликав десятьох своїх слуг, дав їм десять мін і сказав їм: “Торгуйте, доки прийду”. Та громадяни ненавиділи його і послали посланців слідом за ним, кажучи: “Не хочемо, щоби цей панував над нами!” І сталося, що, одержавши царство, він повернувся і звелів покликати до себе тих слуг, яким дав гроші, аби довідатися, що вони вторгували. Приходить перший і каже: “Пане, міна твоя принесла десять мін”. І відказав йому: “Гаразд, добрий слуго, так як в малому ти був вірний, володій десятьма містами”. Прийшов другий, кажучи: “Пане, міна твоя принесла п’ять мін”. Сказав і цьому: “І ти будь над п’ятьма містами”. І ще один прийшов, кажучи: “Пане, ось твоя міна, яку мав я відкладену в хусточці. Адже я боявся тебе, бо ти жорстока людина: береш те, чого не поклав, і жнеш те, чого не посіяв”. Каже йому: “Устами твоїми суджу я тебе, лукавий слуго! Ти знав, що я жорстока людина, що беру те, чого не поклав, і що жну те, чого не посіяв. Чому ж не дав ти моїх грошей купцям? І я, повернувшись, узяв би своє з прибутком”. А тим, які стояли поряд, сказав: “Візьміть від нього міну і дайте тому, хто має десять мін”. І відповіли йому: “Пане, він же десять мін вже має!” Кажу вам: “Кожному, хто має, дасться, а від того, хто не має, і те, що має, буде забране. А тих моїх ворогів, які не хотіли, щоб я царював над ними, приведіть сюди і повбивайте їх переді мною!”» Сказавши це, Він пішов попереду, прямуючи в Єрусалим.
Того часу Ісус явив себе знову учням біля Тиверіадського моря. А явив так: були разом Симон-Петро й Тома, прозваний Близнюком, і Натанаїл, який був з Кани Галілейської, і сини Зеведеєві, й інші два Його учні. Каже їм Симон-Петро: «Іду рибу ловити!» Говорять йому: «Ідемо й ми з тобою». Вони вийшли й сіли в човен, та тієї ночі не зловили нічого. А як настав уже ранок, став Ісус на березі, але учні не знали, що це Ісус. Отже, каже їм Ісус: «Діти, чи є у вас щось з риби поїсти?» Відповіли йому: «Немає».
Того часу Марія стояла назовні біля гробниці й плакала. А плачучи, нахилилася до гробниці й побачила двох ангелів, які сиділи в білому: один у головах, а один у ногах, де було покладено тіло Ісуса. І вони кажуть їй: «Жінко, чого ти плачеш?» Відповідає їм: «Забрали мого Господа, і не знаю, де поклали Його!»
Того часу жінки з поспіхом відійшли від гробниці – зі страхом та великою радістю; побігли, щоби сповістити Його учнів. Аж ось Ісус зустрів їх, кажучи: «Радійте!» Вони ж підійшли, обняли Його ноги й поклонилися Йому. Тоді каже їм Ісус: «Не бійтеся, ідіть, сповістіть Моїм братам, щоб ішли до Галілеї, – там Мене побачать».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.