"Це було пробудження мого хрещення. Багато з нас не усвідомлюють цього Таїнства", - о. Олексій Саранчук

Я народився в Івано-Франківську — у селі Крихівці, яке згодом увійшло до меж міста. Майже перші двадцять років мого життя минули в атеїстичному середовищі. У школі нас виховували так, що про Бога не можна було говорити взагалі. Віруючих зображали як людей неосвічених, відсталих. І я в це щиро вірив.

 Куди б я не йшов і де б не давав свідчення, завжди згадую свою бабцю. Щовечора і щоранку вона ставала на коліна й молилася. Молилася тими молитвами, які знала: «Отче наш», «Богородице Діво»… І більше нічого. Але прийшов час, коли це почало мене дратувати. Настільки, що я стукав кулаком по столі й кричав: «Немає ніякого Бога! Кому ти молишся?»

 Я був в цьому переконаний. Але, як кажуть: "Коли тривога — тоді до Бога". Настав момент, коли мене призвали до війська. І хоч історія довга, скажу коротко: тричі я звертався до Бога — і тричі отримував не просто відповідь, а саме те, про що просив. Та навіть це не стало для мене наверненням.

 Після повернення з армії майже рік я нічим не займався. І так сталося, що я вступив до семінарії… не з глибокого покликання, а тому, що не знав, що робити далі. Можуть бути й такі дороги. Мені тоді здавалося, що це випадково. Але сьогодні я вірю: Бог провадить кожне своє створіння, і кожного — своєю дорогою.

Духівник Українського католицького університету у Львові - отець Олексій Саранчук.