"Слово влучніше за кулю", - військовий капелан о. Василь Сметанюк

Отцю Василю Сметанюку було лише 25, коли він змінив звичне служіння у храмі Коломийської єпархії на служіння в ЗСУ. Сьогодні він — духовний наставник 102-ї окремої бригади Територіальної оборони, людина, чий позивний «Симеон» став символом підтримки для тих, хто несе свій важкий хрест на передовій.

Капелан не носить зброю, але володіє не менш потужною силою. «Іноді краща зброя слова, ніж сама зброя, бо слово… є більш влучне, більш… пряме і… найбільше западає в людські серця», — говорить о.Василь. Для бійця в окопі вчасна порада чи молитва капелана стає тим, що дає силу боронити свою землю і робити це сумлінно.

Життя на фронті — це не лише обстріли, а й важкі духовні випробування. Найбільший страх бійця — не за себе, а за сім’ю, за невідомість того, чи повернешся до дітей та дружини. А коли воїн втрачає побратима, з яким ще вчора ділив кусень хліба в окопі, слова часто стають зайвими. «Тут просто треба бути поруч… Не філософствувати, не цитувати книжки з психології. Просто випити разом чашку кави чи чаю…», — каже о.Василь. Саме в цій тихій присутності, на його думку, проявляється Бог.

Одна з найбільш зворушливих історій капелана — про велику спрагу Бога, яку відчувають бійці на передовій. Отець згадував, як одного разу солдати, які були цілком виснажені через нічне чергування та копання окопів, зустрівши його о 5-й ранку,  не захотіли піти спати без Служби Божої. Цей момент є для священника одним із доказів незламності українського духу: людина, що не має фізичних сил, шукає сили духовної.

Виклик для тилу: як зустріти героїв?

О.Василь наголошує, що війна змінює людей назавжди. Військові — це ті, хто «духовно померли і наново народилися», вони більше не мають страху перед смертю, бо бачили її в обличчя. І головне завдання для тих, хто чекає в тилу — бути готовими прийняти ветеранів з усіма їхніми змінами та болем. “Ціна сьогоднішньої нашої незалежності, ціна сьогоднішньої нашої свободи, те, що ми є українцями, те, що ми носимо вишиванки, - це є ціна сьогоднішніх наших побратимів, які віддали свої життя, - підсумовує капелан. - …І найперше - треба дякувати за їхню службу, …за те, що вони не бояться побачити… смерть, за те, що вони є тим живим щитом, який робить кордон між добром і злом».