Споконвічна єдність чоловіка і жінки

Правдивість у світі більше не цінується. Запанували брехня, викривлення і лицемірство. Кожен хоче здаватися тим, ким він не є. Хитре лукавство і безсоромне шахрайство всюди вихваляють як уміння жити, так що навіть віруючі заражені цією бідою. Христос був прозорим наче кришталь. В ньому не було жодного обману чи фальші. Правдивість у слові й ділі, правдивість будь-якою ціною — ось мета, яку собі ставить християнин. Ісус вимагає від нас: «Тож нехай же буде ваше слово «так» — так, «ні» — ні, а що більше цього, — те від лукавого» (Mт 5,37). Ісус викриває сатану як батька брехні: «Сказав їм Ісус: Якби Бог був вашим Отцем, ви полюбили б Мене, бо Я від Бога вийшов і прийшов, — не Сам від Себе прийшов, але Він Мене послав. Чому ви не розумієте Моєї мови? Бо ви не можете слухати Моїх слів. Ви від вашого батька — диявола, і ви хочете виконувати бажання вашого батька. Той був душогубом від самого початку і в істині не встояв, бо немає в ньому істини. Коли говорить неправду, тоді своє говорить, бо він неправдомовець і батько неправди» (Йн 8, 42–44).

Чому в суспільстві виникають протести та незадоволення? Чому християнство завжди стояло на стороні правди? Про гідність і право на свободу людської особи розповідає у своїй катехизі о. Олександр Могильний, священник РКЦ, парафії Матері Божої Ангельської у м. Вінниця Київської області.

Сп’яніння від пошуку задоволень охопило світ. Йому мало шуму і святкувань, щоб приховати свою внутрішню порожнечу. Християнин не зневажатиме справжньої радості; але вона в нього походить із середини. Тому йому не потрібно постійно заглушувати себе все новими і новими принадами. Про залежність від задоволень Ісус сказав: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий — бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми в струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани. Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І, терплячи муки аду, він звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї! Та Авраам промовив: Сину, згадай, як ти одержував своє добро за свого життя, а Лазар — одне лихо. А тепер він тут втішається, ти ж — мучишся» (Лк 16,19–25). Застереження Апостола Якова: «Тепер слухайте, ви, багатії, плачте й ридайте над жахливими вашими злиднями, які надходять. Ваше багатство зотліло, а ваш одяг сточила міль. Ваше золото й срібло поржавіло, і їх іржа свідчитиме проти вас і з’їсть ваші тіла, як вогонь. Ви назбирали скарбів на останні дні» (Як 5,1–3).

Як легко сьогодні все губиться у сірій масі! Так легко зраджувати свої переконання, аби лишень не кидатися у вічі. Люди повторюють будь-який лозунг і наслідують найбезглуздішу моду просто тому, що так роблять інші. Але християнство хоче сформувати особистості, які би мали мужність йти проти течії. Ісус сказав про фарисеїв: «Залиште їх: це сліпі проводирі сліпих. А коли сліпий веде сліпого, то обидва впадуть у яму...» (Мт 15,14). «Горе ж вам, книжники та фарисеї, лицеміри, тому що ви зачиняєте Царство Небесне перед людьми: і самі не входите, і тим, які йдуть, не дозволяєте ввійти» (Мт 23, 13). Апостол Петро застерігає зберігати серед світу тверду християнську поставу: «Отже, Христос постраждав [за вас] тілом; і ви озбройтеся тією ж думкою, бо той, хто постраждав тілом, перестав грішити, щоб решту часу жити в тілі вже не за людськими пожаданнями, але за Божою волею. Адже достатньо минулого часу [життя], коли ви виконували волю язичників, жили в розпусті, у пожаданнях, у пияцтві, у пристрастях, у гульні та в беззаконному служінні ідолам. І вони тим дивуються, що ви не кидаєтеся разом в той вир розпусти, і зневажають вас. Вони дадуть звіт Тому, Хто готовий судити живих і мертвих!» (1 Пт 4, 1–5).

Який же падкий світ на всякий обман, коли він подається під личиною науки! Люди хочуть, щоб їх вважали освіченими, і насмілюються в ім’я так званої науки насміхатися з Божого Одкровення. Але учень Христа знає, що віра і справжня наука ніколи не протиставлені одне одному і з вірою та смиренням схиляється перед Божими таємницями. Св. Павло сказав про дух гордині: «Хіба мудрість [цього] світу Бог не обернув на безумство? Оскільки світ своєю мудрістю так і не зрозумів Бога в Його Божій премудрості, то Бог забажав спасти тих, хто вірить, безумством проповіді. ...Адже «немудре» Боже є розумнішим від людського, і «немічне» Боже є сильнішим від людського. Гляньте, брати, на ваше покликання: небагато мудрих тілом, небагато сильних, небагато шляхетних. Але Бог вибрав немудре світу, щоби засоромити премудрих, і Бог вибрав немічне світу, щоби засоромити сильних; Бог вибрав понижене у світі, погорджене і неіснуюче, щоби позбавити сили існуюче, щоби жодне тіло не хвалилося перед Богом. Від Нього ж і ви є в Христі Ісусі, Який став для нас мудрістю від Бога, праведністю, освяченням і викупленням...» (1 Кор 1, 20–21; 25–30).