"Тільки Бог може керувати хаосом!" - о.Роман Василів

У нашому земному паломництві ми постійно опиняємося в епіцентрі бур і випробувань. Страждання, хвороби, страх перед невідомим майбутнім — усе це шторми, які часто паралізують нашу волю. Але історія про те, як апостол Петро зробив неможливе і пішов по хвилях Генісаретського моря назустріч Христу, дає нам ключ до подолання будь-якого розпачу.

Коли шторм стає надто сильним, ми часто робимо помилку — зосереджуємося на висоті хвиль. Отець Роман наводить історію про молодого моряка, який під час бурі злякався і завмер на щоглі. Досвідчений старшина крикнув йому: «Дивися в небо!». Це приклад для нас: коли ми переводимо погляд із життєвих хвиль на небо, на воскреслого Христа, страх відступає.

Чому ми боїмося? Сучасна людина живе в океані тривог. Соціологи нараховують сотні причин для страху: від онкологічних захворювань та інфекцій до страху перед війною, балістикою чи шахедами. Ми боїмося безробіття, бідності на пенсії, екологічних катастроф і навіть того, що медіа живлять нас сенсаціями замість правди.

Для давніх юдеїв море було уособленням хаосу та зла, яким міг керувати лише Бог. Коли Ісус іде по воді, Він проголошує Своє божественне ім'я — «Я Той, Хто є» (Яхве), показуючи, що Він є володарем над будь-яким хаосом і стихією. 

Чому ж Петро почав тонути? Апостол Петро зробив крок із човна у розбурхану безодню, і його віра несла його, доки погляд був прикутий до Христа. Однак, як тільки він зауважив сильний вітер — символ Божого гніву в ментальності тогочасних юдеїв — він злякався і почав тонути. Головна причина його падіння — покладання на власні сили. Коли людина думає, що може впоратися сама, вона неминуче ламається. Христос докоряє: «Маловіре, чого ж ти засумнівався?», нагадуючи, що віра — це сила Божа, яка являється у людській слабкості.

Ісус часто запрошує нас на Божу дорогу, яка пролягає через випробування: втрату близьких, хвороби чи навіть майна. Але саме в ці моменти Він простягає руку, як простягнув її Петрові.

Отець Роман згадує притчу про трьох жабок у глечиках з молоком: потонули та, що була песимісткою, і та, що просто чекала на допомогу від інших. Врятувалася лише третя — «реалістка», яка не припиняла борсатися, аж поки під її ногами не утворилася грудочка масла. Наше наставлення має бути таким самим: навіть коли довкола безпросвітна темрява, ми повинні кричати: «Рятуй мене, Господи!» і продовжувати шлях віри. Лише у витривалості ми можемо дійти до небесного щастя.