Слухати Радіо

Зараз в ефірі

00:30

Катехиза

В ефірі

Розмова з екзорцистом

01:40

Духовні читання

02:00

Катехиза

02:50

Біблійні читання

03:00

Меса

03:40

Розарій

04:00

Коронка до Божого Милосердя

04:20

Святий дня

05:00

Молитва

06:00

Дитяча катехиза

06:20

Житія святих

06:50

Ранкова молитва

07:00

Меса

08:00

Дитяча катехиза

08:10

Житія святих

08:30

Годинки

09:00

Молитовна лінія

10:00

Розарій

10:30

У ваших намірах

Великий дитячий письменник сучасності

В житті кожної людини трапляються книги, фільми чи пісні, котрі формують твої цінності, твій характер, твою душу. Такі книги, пісні чи фільми просто ковтаєш немов гарячий борщ після роботи, потім кладеш на полицю, а через кілька років вертаєшся до них щоб перевірити по них, чи правильно ти живеш, чи став тим ким хотів бути, чи зберіг в собі романтичну жилку, бажання боротись зі злом, захищати слабких, і взагалі – жити не лише для гаманця. Саме таку роль і для автора цих передач, і ще для сотень тисяч читачів по усьому колишньому СРСР зіграли книги письменника Владислава Крапівіна.


Владислав Крапівін народився у 1938 році в Тюмені. Був журналістом, працював при газетах, а у 1961 році заснував в Єкатеринбурзі дитячий клуб «Каравелла» - такий собі загін на зразок піонерських, але тут займались фехтуванням, вітрильним спортом та журналістикою. Робили яхти, котрих ходили по місцевій ріці і ставках, влаштовували фехтувальні турніри і вчились писати начерки, статті та книги. Якраз тоді Крапівін і набув неофіційний титул Командора, котрий закріпився за ним на все життя. Звісно, тут він мав змогу і спостерігати за дитячими радощами і негараздами, і допомагати їм по мірі сил. Мабуть, саме досвід з «Каравелли» вплинув на Крапівіна як на письменника – адже усі свої книги Командор присвячував саме дітям та підліткам, їхнім мріям, пошукам себе, труднощам і перемогам. Його повісті і романи друкувались ще за радянських часів в досить ліберальному на той час журналі «Піонер». Вже тоді їх полюбили усі в кого доходили руки до журналу. Потім твори Крапівіна почали видавати окремо. Зараз і в Україні, і в Росії потихеньку видають його повне зібрання творів. Щоправда, з цим є одна проблема – Командор живий і продовжує писати. При цьому, останні його твори, написані вже у 21 столітті, не гірше ніж ті що публікувались в «Піонері» за радянських часів.

Класичний приклад цього – трилогія «Вітрила Еспади», три романи, котрі розповідають про дитячій клуб «Еспада» і історію його членів. Події першої частини, «Хлопчик зі шпагою», відбуваються у 1970-х роках. Головний герой – Сергій Каховський, мабуть, найбільш яскравий, найбільш цільний, найбільш «мушкетерський» з героїв Крапівіна

В этой книге рассказывается о мальчишке, который очень верил в дружбу, в честность и доброту. И считал, что все люди должны быть справедливыми друг к другу. А ещё он верил в свою сказку про всадников, которые приходят на помощь в очень трудные минуты. Верил так крепко, что не сказочные, а настоящие всадники в звёздных шлемах примчались ему на выручку, когда случилась беда...

А коли кілька років тому російський дитячий театр робив радіоспектакль по «Хлопчику зі шпагою», Командор звернувся до них з такими словами:

ЦИТАТА

«Хлопчик зі шпагою» починається зі знайомства Сергія Каховського і журналіста Олексія Борисовича. Каховський тікає з піонерського табору через знущання з боку керівництва. Директор табору намагається силоміць повернути Сергія і відправляє для цього кількох старших хлопців:

Серёжу рванули вперед. Он уперся пятками, но кожаные подошвы сандалей заскользили по траве. Серёжа постарался зацепиться за куст, но только зря расцарапал щиколотку.
Ну почему так устроен человек? И не боится он, и боли особой не чувствует, а только злость, и плакать совсем не хочет, а слезы сами по себе закипают где-то в глубине и грозят прорваться. Они еще не очень близко были, эти слезы, но Серёжа уже чувствовал их. Серёжа видел, как Пудра натянул на ладонь обшлаг рубашки и вырвал длинный, почти метровый стебель крапивы с темно-зелеными узкими листьями.
- Гады, четверо на одного, - сказал Серёжа и даже удивился, что ничуть не боится. И слезы больше не грозили ему. Была в нем холодная, спокойная злость, только и всего.
Пудра сильно размахнулся и стеганул его повыше колен. Серёжа закусил губу, но не двинулся.
- Не-а. Он не маму позовет. Он всадников своих позовет чичас... Мюн-хавузен. Ну, зови своих всадников! -И, скривив рот, он издевательски проблеял: - Ескадро-о-он!..
Ох, если бы на самом деле были всадники! Все, что есть у него, отдал бы за это Серёжа! Полжизни отдал бы за минутное чудо, за то, чтобы гневные всадники примчались сейчас для защиты и мести. И сильнее боли, сильнее обиды и злости жгучей волной поднялась в нем тоска по чуду, которого не может быть.
Ведь только совсем маленькие дети верят в сказки до конца... Да еще старые, много пожившие люди утверждают, что чудеса все-таки бывают. Редко-редко, но случаются. Но Серёжа-то не был маленьким ребенком. И старым опытным человеком он тоже не был. Он был просто мальчик и твердо знал: на свете не бывает чудес. И он изумился и вздрогнул почти так же, как его враги, когда в полыхании рыжих грив и с глухим громом подков пятеро кавалеристов вылетели на поляну и встали полукругом.
И самый главный всадник - смуглый, белозубый, негромко сказал:
- Не трро-огать...
И стало тихо-тихо. Только в сбруе у лошади звякнули медные колечки.

Позже Алексей Борисович сказал:
- Так получилось. Надо было, чтобы я взглянул на берег и увидел "газик", который вдруг остановился у моста и высадил ребят. Надо было, чтобы рядом оказался телефон. И надо было, чтобы в правление колхоза в тот момент зашел командир отряда Володя Малахов. Они как раз хотели ехать в Дмитровку, и лошади были оседланы... Вот и получилось чудо. Это, брат, такие ребята, что лишнее чудо сотворить не откажутся.
Серёжа засмеялся, вцепившись в поручень.
- Как они... Будто атака! Нет, все равно это чудо, Алексей Борисович.
- Может быть... Но, видишь ли, Серёжа, такие чудеса случаются раз в жизни. Не чаще. И надеяться на них не надо.
- Я понимаю, - тихо сказал Серёжа. - Ну и что же? Мне и одного хватит на всю жизнь.
- Тебе... А другим? Ты сейчас рад, спокоен даже. А кто-то в этот миг зовет на помощь. Ты думаешь, всадники спешат и туда?
- А что же мне делать?
- Будь всадником сам. Не обязательно на коне и в шапке со звездой, не в этом главное.
- Я понимаю, - опять сказал Серёжа. А как узнать? Как всадник услышит, что его зовут?
- Учись, - откликнулся Алексей Борисович. - Слушай. Смотри.
Стало совсем тихо, только журчала у борта вода.
В этой тишине Серёжа негромко сказал:
- Я постараюсь.

Сергій дійсно намагається захищати слабких – і так зустрічає і нових друзів, і зневагу, а інколи – і ворожість з боку дорослих. А потім він з друзями вступає в дитячий загін «Еспада», котрий стає для нього другою родиною і допомагає залишатись собою, плекати в собі сміливість, рішучість і прагнення допомагати іншим. Якраз такою сценою закінчується дія основної частини роману: всупереч усім закидам з боку старших родичів, Каховський стає на захист хлопчика в тролейбусі:

Троллейбус не взлетал, пассажиры не удивлялись и не радовались, вели себя спокойно. Только светлоголовой девчонке не сиделось. Она локтем толкнула брата. Громким шепотом спросила:
- Саша, ты билеты купил?
- Конечно. Ты же видела.
- Ты один купил.
- А сколько надо?
- Мне тоже надо...
- Тебе же шесть лет.
- Ну и что? Мне послезавтра семь будет.
- До чего упрямая, - сказал Сашка и взял деньги.
Троллейбус покачивало, и мальчик пошел к передней кассе, хватаясь за спинки сидений. У самой кассы грузно сидели на скамье для инвалидов и детей две женщины. У одной из них сумка стояла в проходе. Мальчик зацепил брюками большой блестящий замок на сумке.
- Ходют тут! - довольно громко заявила тетя. - Не сидится им... Сперва билеты брать неохота, а как увидют контролера, поскорее бегут...
Мальчик ничего не сказал. Оторвал билет и шагнул обратно. Сумка металлическим языком опять зацепилась за его штанину.
- Ты что, ослеп совсем! - заголосила тетя.
Мальчик дернул ногой, сумка отцепилась и закачалась.
- Не ставили бы в проходе, - спокойно сказал мальчик и пошел к сестренке.
- Ишшо учить будет! "Не ставили б"! На башку тебе ставить? Ишшо в школе учиться, пионер, наверно! Билет-то оторвал без денег!
Глаза-ягоды у мальчишки сделались большими, а худенькое треугольное лицо побледнело. Он остановился и сказал все еще спокойно:
- Как это без денег? Не слышали, что ли, как звякнуло?
- Звякнуло! Всякая железяка звякать может! Где твои деньги? Ну, где?
- В кассе, - сказал мальчик.
- В кассе? - Она вытянула шею, заглянула под прозрачную крышку кассового ящика и обрадованно подскочила: - Где? Смотрите, где?
- Все они такие, - включилась соседка. - Их воспитывают, а им хоть бы что...
Тетушка вдруг ловко извернулась и ухватила мальчика за локоть.
- А ну иди сюда! Где твои деньги? Пустая касса-то! В милицию тебя, там разберутся.
"Вот скотина", - болезненно подумал Серёжа.
Тетка тащила мальчика к кассе. Тот пытался вырвать локоть и не смог.
- Да ладно, чего привязались к мальцу, - раздались голоса. Но никто не встал.
"Почему не встанут? Почему не заступятся?" - отчаянно думал Серёжа.
Уже со слезами мальчик сказал всем людям:
- Я же не виноват, что деньги сразу в кассу ускочили!
И сестренка его, поднявшись с сиденья, крикнула:
- Он даже не четыре копейки бросил, а пять!
Этот крик словно сорвал предохранители. "Пять!" - отдалось в Серёже. Так же, как раньше. Как в те дни, когда, готовясь к боевому броску, давал он себе стартовый отсчет.
Тетка не пускала мальчишку. Она упивалась злобой своей и мясистой силой.
- Пусть докажет! Я видела, что не бросал!
"Четыре!"
Девочка заплакала и побежала к брату. Пассажиры зашумели сильнее, но Серёжа теперь не слышал шума.
"Три!"
Девочка попыталась оторвать толстые теткины пальцы от брата, но та оттолкнула ее плечом. Кто-то поднимался с сидений. Но проход к передней кассе был еще свободен.
"Два! Один..."
И будто со стороны он услышал свой голос:
- Не трогать!

Друга книга, «Бронзовий хлопчик», переносить нас у початок 90-х, і остання, третя книга, «Руде знамено впертості», розповідає вже про двохтисячні. Хлопчаки 70-х стають дорослими, і випробування, з котрими їм доводиться зустрічатись, стають серйознішими. А варту при вітрилах і шпагах приймають нові покоління хлопців і дівчат. Але і за радянських часів, і в дев'яностих, і сьогодні діти зустрічаються зі схожими проблемами: несправедливість в людських відносинах, байдужість і зневага з боку дорослих та інші приємності життя в будь-яку добу. І кожного разу герої Крапівіна, лицарі, мушкетери в душі, не бояться ставати на боротьбу за справедливість, за друзів, за власну душу, стискаючи в руках уявну шпагу.

Віктор Заславський, історик, публіцист, журналіст
Час добровольців і народження українського війська.

Час добровольців і народження українського війська.

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". В цій серії мова йде про час добровольців і народження українського війська.


Історик Віктор Заславський про жінку-солдата Олену Степанів

Історик Віктор Заславський про жінку-солдата Олену Степанів

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Ця серія присвячена жінці-солдату - Олені Степанів.
"Атеїстична пропаганда намагалася показати Гіпатію як мученицю науки розтерзаною нетерпимими християнами", - Віктор Заславський

"Атеїстична пропаганда намагалася показати Гіпатію як мученицю науки розтерзаною нетерпимими християнами", - Віктор Заславський

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: «Гіпатія - жінка-філософ»
Історик Віктор Заславський про святителя Василія Великого

Історик Віктор Заславський про святителя Василія Великого

Вашій увазі авторська програма Віктора Заславського "Відкриваючи таємниці християнства". Продовжується цикл "Гріхи і подвиги Церкви". Назва цієї серії: «Святий Василій Великий»
"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

"Апостол Яків застерігає нас від дуалізму: благословляємо і проклинаємо одних і тих самих людей!" - отець Мар'ян Мельничук

Священник говорив про Послання від Якова, а саме про загальновідомою істиною, що віра без вчинків - мертва!