Віддав своє життя за призначеного до страти офіцера. Про життя та смерть Святого Максиміліана Кольбе.

Святий Максиміліан Кольбе народився в Здунській Волі біля Лодзі (Польща) в 1894 році. Вступив до Францисканського Ордену й у 1918 році був висвячений на пресвітера. Незважаючи на особисту любов до крайньої вбогості, в апостольській праці використовував найсучасніші засоби. Ревно поширював пошану до Непорочної Марії.

Захоплення фізикою і математикою вилилося в креслення різних новаторських конструкцій і навіть нових видів літаків. А образ, побачений у Римі під час демонстрації масонів (Люцифер попирає св. Архангела Михаїла), спрацював інакше: адже в Біблії написано, що насіння жінки стопче голову змія (Буття 3:15 - мова йде про Єву і її нащадка Месію Ісуса Христа, який знищить сатану)!

Отже, для спасіння світу і навернення невіруючих потрібне якесь християнське військо, лицарство, присвячене Марії, яке відвойовувало б у сатани людські душі. Отак був написаний устав Лицарства Непорочної — латиною Militia Immaculatae. Його початкові слова: «Прагнути навернути грішників, єретиків, схизматиків, юдеїв тощо і в першу чергу масонів».

Після того, як Німеччина напала на Польщу, Непокалянув став притулком для тисяч біженців, у тому числі для 2000 євреїв, яких Кольбе ховав від нацистів. Під його керівництвом запрацювала нелегальна радіостанція, у передачах якої викривалися звірства німецьких окупантів.

17 лютого 1941 р. Максиміліан Кольбе був заарештований гестапо і ув'язнений у варшавську в'язницю Павяк. 25 травня того ж року його перевели в Аушвіц. Він отримав номер 16670. Есесівці постійно били його кованими чобітьми, примушували біго́м носити непідйомні вантажі (це при тому, що він був калікою, хворим на туберкульоз, у нього була тільки одна легеня), але він не тільки зберігав силу духу, але й іншим допомагав, як міг. Навіть у таких нелюдських умовах о. Максиміліан продовжував свою пастирську діяльність — втішав, хрестив, сповідав, пошепки здійснював богослужіння. Він сам попросив відвести йому місце в найбруднішому місці барака — біля дверей, де стояв туалет, щоб завжди мати можливість благословляти померлих в'язнів, яких виносили.

У липні 1941 року з блоку № 14, в якому жив отець Максиміліан, зник ув'язнений. Утікача знайти не вдалося (пізніше з'ясувалося, що він потонув у вигрібній ямі). Тоді заступник коменданта табору оберштурмфюрер СС Карл Фріч відібрав 10 осіб, яким було призначено померти голодною смертю у блоці № 13, наводячи жах на весь табір. Це покарання Фріч призначив у повчання і на залякування ув'язненим, щоб більше ніхто не намагався тікати. Всіх мешканців барака поставили в стрій, залишили без вечері (її у них на очах вилили в канаву), а весь наступний день люди знову провели в строю під палючим сонцем. Увечері прийшов Фріч і почав відбирати 10 смертників. Один з відібраних ними людей, польський сержант Франтішек Гаєвнічек заплакав і сказав: «Невже я більше не побачу дружину і дітей? Що ж тепер з ними буде?» І тоді Кольбе вийшов зі строю і запропонував Фрічу своє життя в обмін на життя Гаєвнічека. Фріч прийняв його жертву.

Сидячи в смердючій камері й помираючи від голоду і зневоднення, о. Максиміліан продовжував підтримувати товаришів по нещастю. Вони проводили час у піснях і молитвах. Через три тижні Кольбе і троє інших смертників були ще живі. 14 серпня 1941 р., напередодні свята Успіння Пресвятої Богородиці, кат Аушвіца Бок отримав наказ негайно покінчити з в'язнями. Кольбе і його трьом товаришам була зроблена ін'єкція фенолу. Наступного дня тіло Максиміліана Кольбе піддали кремації, а прах розвіяли за вітром.