"Бог наперед не призначає нікого до пекла", - о.Міхал Бранкевич

Церква говорить про те, що ми, парафіяни, перебуваємо в паломництві до вічного життя. Святий Дух намагається показати, що нас чекає після цього паломництва.

Вічне життя — це перехід до нової дійсності, яку Господь приготував для нас після смерті. Через об’явлення та навчання Церкви ми можемо бачити майбутню дійсність, яка на нас чекає: небо, чистилище, пекло, Страшний суд. «Варто зробити все, щоб потрапити до Неба», — заохочує о. Міхал Бранкевич. Царство Небесне — місце, де ми з’єднуємося та спілкуємося з Ісусом Христом. Через Таїнства і Святого Духа Церква допомагає нам з’єднатися з Христом, щоб досвідчувати близькість із Господом.

Чистилище — це остаточне очищення через вогонь. Ті, хто помирає, але не є досконало очищеними, після смерті проходять очищення задля здобуття святості, необхідної для входження до Небесної радості. Часто життя людини закінчується з певним тягарем. Церква дарує відпуст — індульгенцію, через яку Бог дозволяє нам звільнитися від пережиття наслідків гріхів. Одразу потрапляють до Неба мученики за віру.

Святістю називається прийняття Ісуса Христа таким, яким Він є, щоб Ісус допомагав нам творити речі, які по-людськи видаються неможливими.

Деякі провини можуть бути прощені в цьому житті, а деякі — у майбутньому. Важливо пам’ятати, що хула на Духа Святого не прощається. Святий Григорій Великий говорить про те, що ми маємо досвідчити остаточного очищення, яке не є карою, але звільненням від речей, які не дозволяють радіти повноті вічного спасіння, яке звершується Богом в Ісусі Христі. «Тому він і приніс жертву переблагання за мертвих, щоб вони звільнилися від гріха» (2 Мак. 12:46).

Милостиня допомагає виражати не лише любов до ближнього, але й є знаком відваги, свободи від гріха та вірності Богові. Церква заохочує нас молитися за померлих задля наближення Царства Божого, а відправлення відпусту за окрему особу допомагає пам’ятати, спілкуватися і бачити цю постать. Відпусти, пов’язані з певною подією в Церкві, потребують присутності та перебування у стані благодаті для прийняття Святого Причастя. Сини Йова були очищені через жертву батька, так і ми маємо можливість приносити втіху померлим душам.

Ми не можемо бути з’єднані з Богом, не вибравши добровільно любов до Нього. Ми не можемо полюбити Бога, якщо важко грішимо проти Нього, нашого ближнього і проти самого себе. Вмерти у смертному гріху без каяття і не приймаючи милосердної любові Бога означає бути відлученим від Нього назавжди через наш добровільний вибір. Цей стан самовідлучення від спільноти з Богом і блаженства визначається словом «пекло». Хто не любить брата свого, перебуває в пеклі. У пеклі душі терплять пекельні муки, вічний вогонь.

Щаслива людина та, яка любить. Бог дає нам усе можливе, щоб ми змогли у світі полюбити. Важливо пам’ятати, що любов — це непросто, це дар мови, який може передати тільки Ісус Христос.

«Бог наперед не призначає нікого до пекла. Це стається внаслідок добровільного відвернення від Бога, — наголошує отець Міхал і зауважує, — в Євхаристійних Літургіях та щоденних молитвах Церква благає про милосердя Бога, який не хоче, щоб хтось загинув, лише щоб усі прийшли до покаяння».