"Я не міг забрати тебе від Бога!" - почула я від свого колишнього хлопця", - розповідає сестра Міра

Слово Життя. Лютий 2020 року

І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!" (Мр 9,24).

Ісус у супроводі своїх учнів прямує до Єрусалиму. Він почав уже готувати їх до вирішального моменту, коли релігійна влада відкине Його, римляни засудять на смерть і віддадуть на розп’яття, після чого настане воскресіння.Усе це важко збагнути Петрові та іншим, які пішли за Ісусом. Проте Євангеліє від Марка поступово вияснює нам сутність Ісусової місії -- звершити остаточне спасіння людства через неміч страждання. Ісусові на шляху стрічається багато людей і до кожного в його потребах Він стає близьким. Тут бачимо, як Він відповідає на крик про допомогу батька, який просить Його зцілити сина, що має серйозну недугу, ймовірно, епілепсію.Аби чудо сталося, Ісус так само просить дещо у цього батька, а саме мати віру.

І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!"

Відповідь батька, яку той вигукує на повен голос перед юрбою, що зібралася довкола Ісуса, на перший погляд видається суперечливою. Цей чоловік, як часто і ми, переживає слабкість своєї віри, нездатність цілковито покластися на Божу любов, на Його задум щастя для кожного зі Своїх дітей.З іншого боку, Бог виявляє довіру до людини і нічого не робить без її вкладу, без її вільного «так». Він просить нас виконати свою часточку, хоч і невелику: розпізнати Його голос у нашому сумлінні, довіритися Йому і почати любити навзаєм.

І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!"

Значна частина культури, у якій ми перебуваємо, звеличує агресивність у всіх її проявах як переможну зброю для досягнення успіху.Євангеліє ж подає нам парадокс: визнати власні слабкості, обмеження, неміч як вихідну точку для того, щоб увійти в стосунки з Богом і разом із Ним брати участь в одному з найбільших досягнень, яким є універсальне братерство.Ісус усім своїм життям навчав нас керуватися логікою служіння, обирати останнє місце. Це найкраща позиція для перетворення позірної поразки на перемогу, не егоїстичну і ефемерну, а таку, що розділяється з іншими і триває в часі.

І вмить батько хлопчини викрикнув крізь сльози: "Вірю, поможи моєму невірству!"

Віра – це дар, якого ми можемо і повинні настійливо просити, щоб, співпрацюючи з Богом, відкривати шляхи надії для багатьох.К’яра Любіх писала: «Вірити означає відчувати, що Бог нас оберігає і любить, означає знати, що будь-яка наша молитва, слово, крок, чи подія, якою б вона не була, сумною, радісною чи нейтральною, будь-яка хвороба, все, все, все [...] оберігається Богом. І якщо Бог є Любов, то не інакше, як логічним буде відчувати цілковиту довіру до Нього. Тоді матимемо з Ним стосунки настільки близькі, що зуміємо часто розмовляти з Ним, розповідати про свої справи, наміри, чи плани. Кожен із нас може покластися на Його любов із певністю, що Він нас зрозуміє, розрадить, підтримає. [...] "Господи, просімо Його, дай мені залишатися в Твоїй любові. Дай мені й хвилини не прожити без того, щоб відчувати, помічати чи знати через віру чи навіть через досвід, що Ти мене любиш, що Ти нас любиш". І тоді, у такій любові, у її полум’ї, наша віра ставатиме тверда як алмаз, вкрай міцна. Ми не лише віритимемо в любов Бога, але й будемо її явно відчувати в своїй душі і побачимо, як довкола нас діятимуться "чуда"».
Летіція Магрі