"Я почала брати участь в організації адорації, бо бачила, як молодь на них чекає", - Анастасія Суворова

«Одне запрошення, яке змінило все» - історія навернення та служіння Анастасії Суворової

Мене звати Анастасія Суворова і, якщо чесно, ніколи б не подумала, що просте запрошення після школи змінить усе моє життя. Мені було десь 12–13 років, коли моя подруга запропонувала піти з нею на катехизу до римо-католицького костелу святих Петра і Павла в Луцьку. Я не зовсім розуміла, куди йду, але погодилася - і це стало початком мого шляху у спільноту Церкви, де згодом я пізнала справжню духовну сім’ю.

З перших зустрічей мене вразила тепла атмосфера, відкритість монахинь і щирість, з якою ми могли говорити про найглибші речі. На першій катехизі ми вивчали Розарій і, хоч я мало що розуміла, це торкнулося мого серця. Поступово почала брати участь у таборах, які організовували сестри, згодом стала аніматоркою, відповідала за програму, зарядки, вечірні заходи - і навіть писала тексти для адорацій.

Перше Причастя прийняла не в дитинстві, як багато хто, а у 19 років. І хоча шлях був довгим - я вдячна, що це було свідоме рішення. Оскільки навчалася у Польщі, то готувалася до Причастя разом з вчителькою релігії поза навчальним часом. 

Служіння в молодіжному душпастирстві стало для мене не просто активністю - це мій шлях. Разом з командою ми організовуємо дні молоді, дні зосередження, табори. Особливо цінною є адорація: ці хвилини перед Пресвятими Дарами залишають простір для тиші, глибини, пізнання себе й зустрічі з Богом. З часом я почала писати тексти для адорацій сама, бо бачила, як це потрібно молоді.

Життя повело мене й до Польщі - я опинилася у Варшаві, де зрозуміла, наскільки для українців важливо мати духовну підтримку рідною мовою. Ми з друзями започаткували адорації для української молоді. І так знову я взялася за тексти, за організацію, за створення простору зустрічі з Богом. Молодь хоче більше, ніж просто розваги - вона прагне справжнього досвіду віри.