Як так стається, що нам складно бути тихою людиною? Хто такі ‘блаженні тихі’, про яких говорить Ісус у Нагірній проповіді? І які чесноти допоможуть нам пізнати правдиву тихість? Ці питання розглянемо в продовження циклу катехиз про Блаженства разом з о.Григорієм Рассоленком, духовним отцем Вищої Духовної семінарії в м.Ворзелі Київсько-Житомирської дієцезії РКЦ.
Ісус говорить: “Блаженні тихі, бо вони успадкують землю.” (Мт. 5:4)
Тихий у перекладі з грецької — “лагідний”, “доброзичливий”. Великий богослов і філософ І століття, Григорій Ниський, говорить про блаженство тихості, що є, у своєму значенні, близьким до повільності дії та відповіді. Блаженства не є заповіддю, але Ісус називає блаженними тих, хто щасливий, і запрошує нас до пізнання правдивого щастя.
У Святому Письмі Ісус часто порівнює спасіння з бенкетом, який є прообразом щастя. “Не збирайте собі скарбів на землі, збирайте собі скарби на небі” (Мт. 6:19-20). Ми запрошені Ісусом пізнати правдиве багатство. Скарби на небі — це людські чесноти на землі.
Григорій Ниський називає чотири чесноти, без яких ми є бідними духом: справедливість, поміркованість, розсудливість і мужність. Але найперша чеснота — це покора, без якої неможливо пізнати тихість.
Ісус не говорить про тихість як про прояв темпераменту чи характеру. Це є прояв діяння Духа Святого в душі людини. Катехизм Католицької Церкви походить із Любові. Лагідна, або тиха людина, перебуває в покорі і не осуджує. Вона визнає, що, якби не Господь, вона б теж “впала”. Натомість вона приймає і визнає свою обмеженість і смиренність перед Богом, а з упованням на Боже Милосердя молиться за того, хто перебуває у гріху.
Милість, співчуття та пошана до ближнього — це прояви блаженного тихого. Доброзичливість і готовність послужити — чесноти, які допомагають нам бути лагідними серцем. Лагідність протистоїть гніву, який народжується зі страху.
Тихість, яку благословляє Ісус, полягає в усвідомленні того, хто живе в внутрішній поставі: усе, що я отримую, є від Бога і є даром на служіння та збудування спільноти Церкви.
У другій катехезі циклу про тлумачення псалмів "Псалом до душі" Михайло Сорокін розповідає про паломницькі псалми — особливий тип біблійних співів, які супроводжували народ Божий дорогою до Єрусалима. Автор пояснює, чому всі типи псалмів у його класифікації починаються на літеру «П», а також розкриває зміст 133 псалма як пісні духовного сходження громади до Святого Міста.
В одинадцятій катехезі циклу «Між Богом та безоднею» о. Віталій Козак розмірковує про природу влади — від біологічного інстинкту до духовної відповідальності людини. Спираючись на роман «Дюна» Френка Герберта, священник показує, як контроль над страхом, релігією та наративом може формувати цілу реальність.
"Істинним є те, у що вірили всюди, завжди і всі", - ці слова належать богослову V ст. св. Вінсенту Лерінському. Про маловідомого, але дуже важливого святого Католицької Церкви розповідає священник УГКЦ, викладач УКУ о. Олег Кіндій.
Чи задумувалися ви, яке обличчя Бога ви носите у своєму серці? Чи це образ суворого прокурора, чи, можливо, байдужої сили? У новій катехизі отець Кшиштоф розкриває глибину молитви «Отче наш», пояснюючи, як вона допомагає нам позбутися хибних уявлень про Бога та відчути Його батьківську присутність у кожній сльозі та радості.
"Марія мала заховану єдність з Богом Отцем, яку будувала через Святого Духа, - отець Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», у продовження циклу катехиз про сопричастя святих, виголошує науку про найважливішу особу серед святих, про яку в Літанії чуємо як Пресвятая Діва Марія - Царице усіх святих. Священник наголошує, - Своєю любов'ю Вона з'єднує всіх членів Церкви неба і землі".