Користуватись українським, споживати українське, вдягатись і купувати виключно українське, це може комусь здатись зовсім «схибленим» патріотизмом, але в умовах наявності зовнішнього агресора, в умовах зубожілої пограбованої економіки це чи не єдиний всім доступний механізм допомоги державі. Минув місяць військової агресії в Криму. Наслідки невтішні. Ми не лише побачили, яке обличчя в наших східних «братів», а й відчули реакцію пересічного українця на ситуацію геополітичну. Українець сказав, що не купуватиме продукти окупанта, промарковані штрих-кодом «46» і великі торгівельні мережі змушені були шукати вітчизняні аналоги. Тільки за пів-місяці від початку окупації обсяги продажів російських товарів скоротилися майже на 40%. Але мені цікаво, ніскільки наш, український продукт з штрих-кодом «482», конкурентоздатний і чи є взагалі в нас своя вітчизняна альтернатива відомим брендам. В програмі «Рецепти життя» ми говорили чим може звичайний українець допомогти державі. Чи можна хоча б рік протриматись виключно на українському – про це ми розмовляли з відомою блогеркою, економічною журналісткою, авторкою надзвичайного проекту «365 днів в пошуках Made in Ukraine» Юлією Савостіною.
Встановлення диктаторських режимів не відбувалось миттєво. На скільки ми можемо аналізувати, відбувалось поступове заміщення понять, цінностей, істин. Насаджувалась своя, якась зовсім інша реальність і люди, які жили в той час, самі того не усвідомлюючи, ставали частинами-шестерінками велетенського маховика системи. Історія німкені Доре Насс, котра застала прихід Гітлера до влади семирічною дитиною, і була частиною режиму, проливає світло на багато факторів. Доре як і тисячі тисяч таких самих дітей як вона, були матеріалом, на якому випробовувались всі методи встановлення системи від пропаганди до жорстких таборів. Так ось зі спогадів пані Доре, опам’ятання відбулось тільки постфактум: «Да, я о многом не думала, не понимала. Не хотела понимать. И сейчас, когда я слушаю записи с речами Гитлера — в каком-нибудь музее, например, — я всегда думаю: боже мой, как странно и страшно то, что он говорит, а ведь я, молодая, была среди тех, кто стоял под балконом его резиденции и кричал от восторга…». Це розповіді про події більш півстолітньої давнини, а за даними Всеросійського центру вивчення громадської думки, рейтинг схвалення дій сусіднього президента Володимира Путіна на кінець березня цього року складав 82,3 відсотки. Це вам нічого не нагадує? Але як же люди, які мають здатність аналізувати, проводити історичні паралелі, здатні критично мислити, стають піддатливим матеріалом, на якому встановлюється диктат. Ми зараз спостерігаємо нове явище, на рівні з італійським фашизмом і німецьким нацизмом виринає нове загрозливе явище «рашизму». Як не стати шестерінкою в цьому маховику, про це говорили з отцем Юрієм Семою в програмі «У ваших намірах».