Щось не так з отцем Андрієм Ткачовим, чи нашим розумінням віри?

Люда Филатея

Ми,миряни християни релігійно не грамотні,тому священник так і розізлився,не стримався.Він таки зірвався. Одна моя близька подруга сказала мені,що вона під час сповіді завжди підбирала слова,які не оскаржують іі за гріх,а ніби оправдають,применшують гріх,наприклад:,,я взяла те,що мені не належить"і раптом ніби вітер вирвався із іі нутра ,,розірвав його" і звідти пролунав іі голос,який вона здиврваною слухала і який,сповідуючись,кричав:,,Я вкрала,вкрала!Моя рука потягнулася до того,що мені не належить..." Вона зрозуміла,що вона не оскаржує себе під час сповіді,а захищає,зменшуючи словами грішний вчинок. Ця сповідь була і надалі незвичайною,священник це відчув. Одного разу хотіла встати і піти під час сповіді,бо священик зауважив,сказавши мені:,,Господь тобі простив гріхи,а ти не можеш себе пробачити.Це гординя,гординя!" Мені здалося,що він це прокричав і всі почули як він казав це.Я знову опустилася на коліна і встала вже тоді,коли священник,постукавши,відвернувся. Швидко,дуже швидко вийшла із костьола і отямилася вже біля воріт і подумала,що куда це я втікаю-ніби Іуда Іскаріот,думаючи,що можна самому від себе втекти,гріхи прощені Богом,Він мені іх ніколи не згадає,бо закинув іх далеко за Свою спину... Я повернулась в Костьол на Святу Мессу,причастилася,заспокоїлася... Маю надію на спасіння і на те,що,незважаючи на мої вади,Він мене любить...