"Бог хотів, щоби я грав тільки для Нього", - свідчення відомого польського музиканта Польдека Твардовського

В той час ми створили з друзями групу Against, співали дуже голосно про демократію, про свободу. Було щось подібне, до того що ви  мали декілька років тому  на Майдані, зрозуміло, що трохи іншого контексту. Після багатьох років комунізму, Польща  пробудилася до вільності та свободи, яку ми маємо зараз. Я, як молодий хлопець, був активно задіяний,  робили різні акції, мітинги, вивішували флаги на стінах наших будинків, писали різні плакати і це були перші такі наші зустрічі. Також ми зустрічалися при костелі, молилися і співали, поєднували Бога і Вітчизну. У нас говорять: “Бог, Честь, Батьківщина” три цінності, які поєдналися в нашій творчості, тоді все було разом, не можна було роз'єднати ці слова. З’являлися тоді також в моїй творчості пісні про кохання,  про почуття, яке на той час, не було ще глибоким у моєму серці.

У своєму серці я відчув покликання, щоб іти за святим Франциском. Після екзаменів в ліцеї, зібрався навчатися в  музичному університеті, але одного дня забрав звідти документи і поїхав до Кракова. Пішов до згромадження Капуцинів,  прийняв формацію потоваришувався з ченцями-капуцинами, здавалося, що вже там і залишуся. Але перед вічними обітами, почув від мого настоятеля пораду, що маю іти в світ, тому що там буду щасливіший, що там зможу зробити більше для Бога для костелу, для Вітчизни. В покорі повернувся до світу, хоча трохи зі страхом, бо не знав що буде далі оскільки найкращі роки, які міг провести на навчанні в університеті, провів у монастирі  і було вже пізно вчитися.

Незадовго зустрів кохання свого життя, - мою  кохану  Ясеньку, з якою разом  у шлюбі вже 28 років, навіть можна сказати, що 30 років в коханні.  Приїхавши, тоді до Познані, зустрівся з різними музикантами та пішов навчатися різних музичних шкіл,  щоб отримати музичну освіту. Тоді почав професійно грати, як музикант, з моїми колегами  джазовими музикантами  в різних клубах джазових. Одночасно багато вчився, дивився на музику через призму джазу в обробці свінгу,  тієї легкості, того  простору. Це був дуже важливий досвід і вже тоді мав у серці велике прагнення до прослави, хоча окреслити та назвати це ще не міг. Співав і грав на гітарі на задимлених цигарками концертах, і  уявляв собі, що мене слухає сам Ісус. Разом з тими людьми я говорив: «Ісусе, послухай, я для Тобі граю соло.» І радів, що Він мене може почути. Це часто були звичайні джазові пісні, але одночасно в моєму серці була прослава. Я знав, що Він мене чує і що є присутній.

Також був активно задіяний у з молоддю францисканською,  але не тільки в Польщі, а і на міжнародних зустрічах. Зазвичай там була відповідна  християнська музика.

 У 1991 році, коли Ян Павел II приїзжав до Польщі, відбулася також зустріч францисканської молоді для всієї Європи, і я радів, що міг служити там через музику. 

Коли приїхав мій брат Петро, який є найближчим другом моїм, до Польщі, у Познань, запитав мене: «Що у вас відбувається, чому ніхто не прославляє Господа, ніхто не   євангелізує?  Я іду на Старий Ринок, ідемо разом»? Я мав грати на гітарі, а він – євангелізувати. Звичайно, що я пішов, щоб не переживати за нього. Стояв на Старому ринку, на місці де козлики познанські, і грав на акустичній гітарі без колонок,  я грав, а він проголошував Слово Боже. Говорив великі слова про пророцтва  і Бог відкривав нам таємниці людей, які там приходили. Я був дуже здивований, що там  відбувалося. Брат повернувся на Україну, а ми, з моєю жінкою  Ясею,  почали шукати друзів і запрошувати до спільноти. Ми стали самі виходили на ринок, на різні площі, та  євангелізувати  наших познаняків. Ми говорили, що Господь їх любить, що Бог існує, що ви не самотні! Нас  питали до якої секти належимо, а ми відповідали, що до католицького костелу у Познані. Всі були дуже здивовані, раніше ніхто таких речей не робив. Так по кроку, кілька років підряд, тривала наша євангелізація з прославою.

Трішки пізніше, я був задіяний у Молодіжних Зустрічах Ледніца 2000, надзвичайно велика кількість молоді там з’їжджалася, до цього часу тривають там зустрічі. Мене запрошував грати там, отець Ян Гура, який являвся організатором, я мав з ним дуже хороші стосунки.  Я також запросив моїх друзів, професійних джазових музикантів та запитав їх, чи хотіли б вони грати трішки по-іншому, - пісні прослави, вони відповіли, що з радістю, якщо буде музика високого рівня. Я відповів, що рівень буде високий, бо вони ж будуть грати. Почали ми грати і було все супер, тільки умова була наступна, що це буде наша основна робота з прибутком і будемо грати прославу, так як це робили інші  музичні групи в Польщі.  Але Бог того не хотів… Ця ідея була моя, я її сам придумав, і вирішив, що це Боже покликання. Я не запитав Господа, що він думає про це, мав свої погляди і мені здавалося, що це дуже добре, тому що інші так роблять і в цьому немає нічого злого. Це все було дуже добре, але для мене особисто Бог мав інший план. Відчував, що часом маю різне занепокоєння, мав сумніви, чи це є добра дорога. Знаємо, що де з'являються гроші – з'являються клопоти. Бог хотів мене провадити іншою дорогою, бо дав мені францисканську душу, через Святого Франциска мене до себе покликав. Вчив мене тієї бідності, тієї ж прослави, як святий Франциск, в чистоті, простоті та радості і було для мене це натуральним  та важливим. Ми грали дуже гарно,  була прекрасна музика, однак в один момент я відчув, що Бог цього не хоче, що не та дорога і розпустив групу. Пояснив друзям, що не можемо більше грати, це не є те, що мало би бути. Тоді ми збиралися їхати на фестиваль пісні Song Of Songs, найбільший фестиваль християнської музики  в Польщі. Я зателефонував і попросив вибачення що ми не приїдемо оскільки маємо технічні проблеми. Відчував, що Господь не дає «паспорту» з неба на те,  щоб ми грали пісні для Нього.

Протягом трьох місяців молився якось по своєму і просив Господа: «Скажи мені, що саме Ти хочеш  щоб я вчинив? Вже не я, а Ти!  Не те що я хочу, а що Ти хочеш!» 

Поїхав на реколекціях  для музикантів в Польщі, з моїм швагром Петром, який там прислуговував. Я інкогніто молився сам і пам'ятаю, як у закритій кімнаті, став на коліна, виключене світло в кімнаті, а я дивлюся вгору і говорю: «Господи скажи мені, що ти хочеш  щоб я зробив?», і одночасно відчув все, з'явилося в моїй душі одне слово - «ПРОСЛАВА», і навіть здавалося мені, що це слово було написане на стінах.

Тоді я сильно зрадів, бо відчув що Бог промовив до мене. Він хотів щоб я грав для Нього, ніколи раніше цього не відчував і не думав, щоб грати лише для Нього. Одразу побачив всю картину, що буду запрошувати моїх колег музикантів і запропоную для них грати лише для Бога. Був дуже щасливий, почав дзвонити до моїх колег з Познані з цим питанням. Вони дивувалися, як можна грати для Бога, але і так почали ми грати з вересня 2001 року в Познані. З великою радістю та вдячністю і для нас найголовніше, щоб це було без грошей без шукання шоу-бізнесу, який є часто пов'язаний з музикою. Навіть так званого християнського шоу-бізнесу, ми не хочемо цього. Хочемо просто прийти, стати перед Богом і заграти, і заспівати, і затанцювати, перед Ним. І це відбувається, Господь нам дає весь час нових музикантів, нових друзів, вже є ціла армія музикантів задіяних в прославу. І це є велика справа, а почалося все від тієї тихої молитви, де Господь показав мені те одне слово «ПРОСЛАВА», «Все для мене, а я все для тебе» , «Ви будьте для мене, а я, хоча цього не потребую, буду для вас, ви будьте відкриті на мене я тоді зможу вам все дати. Якщо будете мати готові відкриті серця, я зможу вам дати мою любов». І ми зараз це щораз більше розуміємо, граючи для Бога, знаємо, що граємо з користю для себе, але він може прийти ближче. Він може дозволити собі на те, щоб прийти ближче до нас, бо відкриває наші серця і це є його даром. Колись читав в псалмі з письма святого, і повстала така пісня: «Я тебе звільненню, а ти мене прослав", і я прошу - звільни мене, щоб я міг бути вільним та був щасливим. Господь цілий час це чинить але цей голос з’явився ще раніше коли зустрів свою дружину – Ясю. Був на роздоріжжі вибору мого життя, почувши від моїх наставників, що маю йти в світ. Відбулися такі реколекції на яких був я та була Яся. Спочатку ходили один біля одного, але нічого не сталося Але після двох тижнів, вона молилася в каплиці попереду, а я в кінці. Вона так чудово молилася перед Богом, медитувала, була тек прекрасна, чиста закохана в Бога. Мене зворушила її молитва, мені здавалося, що Бог мене кличе і говорить: «Відкрий очі, подивися перед собою!», звичайно я відкрив очі, побачив її, навіть відчув запах її волосся. Все було прекрасне і над її головою побачив напис: Йоанна Твардовська. Тоді зрозумів, що це буде моя дружина. Звичайно, вона нічого про це не знала. Як виходила з каплиці, подивилася на мене але насправді, я подивився на неї і все тоді почалося. Це був перший дзвіночок між нами, який Бог заграв між нами, тією першою мелодією, першим поглядом, тоді був початок космосу, великий вибух, перша музика кохання. Це був у нас початок. Бог звів нас і від того часу провадить нас разом.

Повертаючись до того досвіду, з перспективи часу, коли Бог промовив до мене прославляти, як музикант, і не тільки музиканта, а християнина, моя місія в цьому світі. Звичайно, я відчував велику радість і ми почали зустрічатися регулярно. Cпочатку не умів проводити прославу, не вмів говорити, хотів грати та співати, ніж розмовляти. На початку запрошував різних лідерів спільнот, провадити молитви прослави , але відчував в серці, що я мушу проводити сам. Так просто, як вмію. Помилявся, говорив не знав що сказати, але говорив: «Господи кохаю Тебе! Дякую що Ти є тут! Як добре що можу до Тебе грати!». І не знав, що маю говорити далі, говорив: «Господи, що я маю Тобі сказати?». Лунала прекрасна музика, але такий дисонанс слів. Одночасно моє серце палало, Господь влив вогонь любові і це було найважливіше. Не важливі були слова, важливо було те що відбувається зовні. Навіть та прекрасна музика перед Богом, вона не є така, ми перед Ним як діти. Ми маємо свідомість, ми люди і нам здається, це професійна музика, але перед Богом це є щось дуже маленьке. Найважливіше що перед Богом це «серце з полум’ям». Бог вчить мене і моїх друзів музикантів, щоб було гаряче серце, а все інше буде нам додане. Часом приходили до нас різні люди, говорили щоб були піднесені, молилися так прекрасно, а коли я почав говорити то, втрачали і все відходило, тобто я, перешкоджав молитві. Було не легко, але потім Господь почав благословити мене даючи дари слова та розвивати мене, але на спочатку навчив приймати покірно критику.

Спочатку ми грали в костелі, пізніше приїхав мій швагро і запропонував вийти на вулицю. Вийшли ми на площу Свободи в Познані з моєю дружиною, організували всі дозволи від адміністрацій, від поліції, сцену та інструменти, і це все без грошей вдалося нам зробити, ми виходили що місяця - квітень, травень, червень, вересень….

В період канікул відбувалися різні реколекції та прослави відбувалися щомісяця, було неймовірно прекрасне видовище та дорогоцінний досвід для нас. Коли ми почали виходити на площі, люди виходили з нами, було багато музикантів і так триває до сьогодні. Граємо ми там, де нас запрошують. Хочу сказати одне, що я шукав Бога, а він мене знайшов сам. Показав мені, що щастя буде для мене грати перед Ним прославу. Це неймовірні відчуття, коли граю перед Ним, моє серце відкривається, Він очищує його.

Забирає різні проблеми, гріхи, робить порядок і дає все що мені потрібно, я навіть не знаю про це, лише пізніше бачу наслідки, що щось змінилося. Коли прославляю Бога, Він змінює моє життя про це і йдеться в таємниці перемінення. Якщо щиро вірю в Нього, Він може ще більше зробити – це є навчання неба на землі.

Щодо питання, як відкрив покликання прославляти Господа, можу відповісти, що я увесь час відкриваю чим є прослава. Пробуджуюся рано, прошу: «Господи прошу Тебе», також мого Ангела охоронця прошу вчити мене прославляти Господа. Музика, це лише початок, але йдеться про те щоб цілим своїм життям прославляти Господа, це є спосіб життя. Музика раз в місяць, це є наше святкування, це є урочистість, але якщо немає прослави щодня, то звучати не буде звучати наша прослава організована через музику. Музика є присутня в Бозі, це перша мелодія любові вже звучала, ще перед нашим створінням. Музика прослави в Святій Трійці, Отець, Син та Дух Святий в любові прославляють, бо прослава це ЛЮБОВ. Ми запрошені до тієї любові в Святій Трійці, разом з ангелами, ми запрошені щоб бути в цьому танці. Один  східний теолог сказав, що це є танець Святої Трійці, танець кохання і ми є запрошенні до цього танцю. Це важко пояснити словами, навіть тяжко виразити музикою, чим більше та довше граю прославу, тим більше розумію, що не вмію цього робити, хотілося б щоб була тиша, пауза. Важко коли ти граєш і мусиш управляти ще голосом мусиш бути «слугою прослави» і бачиш перед собою часом тлуми присутніх людей, це є дуже тяжко. Але Господь завжди приходить на порятунок, часом коли виходиш на професійну сцену, де є телебачення і люди, все йде наживо, а я виходжу на сцену і розгублено не знаю, що маю співати. Завжди говорю: «Господи, ряту!» - моя дружина за мене молиться і я відчуваю її молитву, тоді Дух Святий сходить і я починаю співати, це все Його сила, це Він все робить в мені. Нічого немає мого, лише все Господа. Часом хтось говорить, ти так прекрасно співаєш, бачив тебе по телебаченні, або на ютуб, я дивуюся, бо не мене, а Бога бачиш, бо все що чуєш, все Бог в мені вчинив, я був лише знаряддям, нехай Йому завжди буде хвала. Але я дивуюся, як Господь використовує знаряддя, таких як я, як ти, як ми це приймаємо, Він радіє і дає ще більше, якщо не приймаємо, не може нам нав’язувати більше. Це цілий час розмножується. Не знаю, як буде далі, чим старше стаю, тим менше це розумію, але Господь все знає. Вистачить того що Господь це знає.

Також в Познані організовуємо «Джазові за душкі» раз в рік, під час свят всіх Святих, коли згадуємо всіх Святих та померших. Граємо за всіх музикантів, які колись грали, та відійшли з цього світу, таких як Моцарт, Амсторонг, Бетховен, як музиканти, ми солідарні з ними. І хочемо грати їх музику перед Богом і дякувати що Господь їх створив, дав їм дар. Просимо Господа щоб змилувався та зглянувся над ними, бо знаємо що на тому світі вони разом з нами моляться. Від їхнього імені граємо Господу, бо знаємо, що не завжди музиканти вели праведне життя. Часто вони дуже вразливі і губляться. Часто люди приходять послухати доброї музики, але і зостаються з нами, бо чують що ми молимося. Музиканти моляться, за музикантів, це є дуже добрий звичай. Перший раз в Польщі впровадив «Задушкі джазові» впровадив Ян Гудзяшек, мій друг, який організовує концерт «Одного серця» в Жешові, він це спробував в Кракові, а ми після кількох років після нього організували в Познані, а тепер в різних містах це відбувається.

Хочу подякувати для українців і сказати, добре що ви є, що Господь перед віками постановив, що ви будете існувати на цьому світі, будете мати Вітчизну, таку прекрасну, що будете одним народом, таким багатим і різнорідним, що будете нашими сусідами, нехай Господь Бог вас благословляє! Шукайте Його, а Він вас знайде! Приклоніться перед ним, а Він вас підніме. Пам’ятайте завжди, що Він вас дуже кохає, що ви для Нього надзвичайно важливі. Ми, як сусіди, дивимося на вас з любов’ю, бачимо що у вас відбувається, хочемо щоб ви були щасливі, але маю свідомість, що не має іншого щастя, але є лише в Бозі. Хочемо щоб ви були вільні, але немає свободи без Бога, прийдіть до Господа, поверніться додому, поверніться до костьолу. Якщо ви є десь далеко, не будьте поза домівкою, найкраще є вдома, бо вдома є Господь, це є костел, це є Марія. Тут є наш спільний дім, наші дві Батьківщини, це дві кімнати в одному спільному будинку, дім – це костел Бога, костел Христа. Граймо разом, бо дуже люблю грати разом з вами і співати, щоб ми могли вихваляти та дякувати Господу за всі милосердя які дає для нас і для вас. Сердечно вітаю всіх моїх друзів з України з якими зустрічався. Нехай Господь благословляє нас, щоб ми зламали всю ворожнечу, розв’язали всі вузли, які заглушують та забивають, щоб ми відкрили руки вільні для прослави. Нехай вас Господь Бог благословляє. нехай буде прославлений Господь в нашій сестрі Україні. Амен.

Польдек Твардовський