Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Продовжуємо гортати сторінки історії християнизації світської культури разом із о.Олегом Жаруком, ректором Інституту богословських наук Непорочної Діви Марії у м.Городок Хмельницької обл. Розглянемо, як і коли Церква стає місійною та зазнає розвитку при імператорі Костянтині.
Отець Міхал Бранкевич проводить детальний аналіз герменевтики Святого Духа, пояснюючи, як Дух вдихає життя в Церкву і впливає на спасіння.
Отець Міхал розглядає місію Святого Духа і Церкви в контексті останніх часів. Священник підкреслює значення П'ятидесятниці як духовної Пасхи.
Отець Міхал Бранкевич говорить про Об'явлення Святого Духа в контексті місії у Божому Намірі та Помазання Месії.
Криза, що дарувала живу віру і святість Шарлю Де Фуко може стати прикладом для нас сьогодні. Про людську недосконалість та прагнення святості, до якої кожен є покликаний, свідчить у катехизі о.Андрій Педай, вікарій парафії Успіння Пресвятої Діви Марії у м.Києві.