Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
У катехезі на Радіо Марія отець Матеуш Годик розкриває значення терміну «нова євангелізація» та пояснює, чому Пресвята Діва Марія є найкращим прикладом і заступницею для сучасних християн у справі проповідування віри.
У своїй катехезі сестра Божена Новоселець говорить про конкретний шлях відкриття на Святого Духа, спираючись на Діяння апостолів. Це не лише про віру, а про новий спосіб існування, в якому людина перестає бути «власним спасителем» і починає жити силою Божою.
"Невизначена втрата — це ситуація, коли людина фізично відсутня, але психологічно залишається присутньою. Ми не маємо з нею контакту, не знаємо її долі, але продовжуємо жити з нею в думках, у пам’яті, у серці. Це створює внутрішню напругу, біль і постійне очікування", - отець Олег Саламон, священник Львівської архідієцезії РКЦ, директор Центру духовної психосоціальної, психотерапевтичної допомоги імені о.Генріха Мосінга.
У сьомій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над ідеологічним і моральним утопізмом, викриваючи його як небезпечне спрощення реальності. Священик показує, чому спроби змінити лише систему не приносять справжнього щастя, якщо не відбувається переміна людського серця.
«Не ставтеся вороже до своїх переживань, а приходьте до Бога такими, якими ви є. Наші внутрішні стани не випадкові», — о. Олександр Халаїм, директор Реабілітаційного центру святого Івана Павла ІІ у Шаровечці на Хмельниччині.