Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Напередодні Вербної неділі отець Гжегож Вавжняк запрошує слухачів заглибитися у витоки нашої віри, розглядаючи біблійні події входу Ісуса до Єрусалиму. У центрі роздумів — символіка покірного осляти, біблійні пророцтва про Месію та заклик до молитви за мир в Україні та на Святій Землі в часи військових випробувань.
У продовженні циклу «Заповіді блаженств» отець Григорій Рассоленко роздумує над словами Христа про милосердних і чистих серцем, відкриваючи їхню глибину у світлі Великого посту. Священник показує, як ці заповіді ведуть людину до щастя, поєднуючи справедливість, свободу і любов, яка походить від Бога.
У четвертій катехезі великого циклу про людину отець Віталій Козак говорить про смирення як внутрішню силу людини, яка прагне перевершити саму себе. Йдеться про спокусу контролю, втрату людського виміру у світі та про те, як сучасність намагається «усунути» смерть, зводячи її до технічної помилки.
Що насправді відбулося під час Благовіщення? У цій катехизі сестра Людмила від Бога Отця Милосердного розкриває глибоку таємницю приходу Бога на землю. Від історичних витоків свята до дивовижних наукових відкриттів про зв'язок матері й дитини — дізнайтеся, як подія в Назареті продовжує жити в кожному з нас сьогодні через молитву, Євхаристію та служіння ближньому.
Ця катехеза відкриває постать святого Максиміліана Марія Кольбе як людину, близьку до кожного з нас — не «супергероя», а того, хто повністю довірився Богові. Через його життя, служіння і мученицьку смерть ми бачимо, що святість народжується з відданості Христу в щоденності.