Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
У сьомій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над ідеологічним і моральним утопізмом, викриваючи його як небезпечне спрощення реальності. Священик показує, чому спроби змінити лише систему не приносять справжнього щастя, якщо не відбувається переміна людського серця.
«Не ставтеся вороже до своїх переживань, а приходьте до Бога такими, якими ви є. Наші внутрішні стани не випадкові», — о. Олександр Халаїм, директор Реабілітаційного центру святого Івана Павла ІІ у Шаровечці на Хмельниччині.
У цій катехизі о.Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», знайомить нас із завданням колегії єпископів в Церкві та метою встановлення Вселенських Соборів. У чому різниця між Синодом і Собором? Що потрібно задля утримання Церкви у чистоті віри, та що таке надприродне чуття віри?
В ефірі Радіо Марія представниця видавництва "Святого Павла" у м.Львові Юлія Берт презентувала нові книги польського кардинала Гжегожа Рися "Дорога Світла" та "Візьми і слухай. Як почути Біблію". Автор заохочує до літургійної практики XX ст. після Воскресіння Христового в першій книзі та ділиться роздумами через тексти Євангелія і проповіді над складними темами сумнівів і тиші, висловлюючись простою мовою, у своїй другій книзі він поєднує традицію і відкритість на сучасність та сучасну людину.
"Пасха Нового Завіту виростає з Песаху, але водночас відкриває нову перспективу — визволення не лише від зовнішньої неволі, а й від гріха, страху та смерті", - сестра Наталія Гальцова зі Згромадження Сестер Служниць Святого Духа.