Чи може одна людина створити тоталітарну систему? - запитує о. Матвій Стибурський на початку своєї катехизи про гріхи занедбання та чужі гріхи.
Звичайно, що одній людині це не під силу. У цьому беруть участь багато осіб, хоча не всі мають однакову відповідальність. Одні використовують усі свої знання і обдарування для цього, а інші просто виконують чужі команди. Деякі допомагають фінансово. Однак більшість людей намагаються не втручатися, щоб зберегти посаду, родину, мати усе потрібне для життя. Чи це правильна поведінка?
Свята Церква навчає, що крім гріхів, згаданих в Декалозі, існують ще гріхи занедбання та чужі гріхи.
У Посланні Якова ми читаємо: "Хто, отже, знає добро чинити, а не чинить, - гріх тому! (4,17). У цьому полягає суть гріха занедбання. Людина не робить зла, але і не помножує добра, не вдосконалюється.
Священник і левіт з притчі про доброго самарянина не побили і не ограбували чужинця, вони просто йому не допомогли.
Слова Ісуса про Останній суд з Євангелія від Матея (25, 31-46) свідчать про те, що Господь буде судити нас за гріхи занедбання: не нагодували голодного, не напоїли спраглого, не відвідали хворого...
Коли ми мовчимо на гріх, який роблять інші, коли наказуємо комусь чинити зло, спонукаємо, радимо чи дозволяємо на гріх, а також коли ми самі допомагаємо чинити злі вчинки, хвалимо, боронимо і не караємо за погані вчинки, приміром, наших дітей чи учнів, ми самі приймаємо участь у цих гріхах. Такі гріхи називаємо чужими, оскільки ми не робимо їх особисто, а опосередковано.
Одним словом, коли ми закриваємо очі на гріхи інших і коли ми не робимо те добро, яке можемо зробити, ми грішимо. Своєю пасивністю ми докладаємо цеглини в будівлю великої стіни - структури гріха, корупції, тоталітарної системи, рабами якої ми поступово стаємо.
Продовжуємо цикл катехиз разом з о. Міхалем Бранкевичем, духовним наставником Дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», роздумуючи над тим, ким є людина, сотворена на образ і подобу Бога. «Ми покликані до блаженства, — наголошує в цій катехизі отець Міхал та зауважує: — Бог хоче показати нам правду, що стосується не нашого зовнішнього життя, а наших переживань. Маємо просити Бога зреалізувати блаженства, щоб пізнати радість і щастя».
Того часу прийшли до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп. І сповістили Йому: «Твоя мати і Твої брати стоять зовні, бажаючи побачити Тебе». А Він у відповідь сказав їм: «Моя мати й Мої брати – це ті, котрі Слово Боже слухають і виконують».
Як духовно приготуватися до доброї сповіді, дотримуючись 5 умов? Коли священник може не відпустити гріхи та як діяти в такій ситуації? Запрошуємо почути настанови й поради священника РКЦ, о. Григорія Рассоленка, вікарія катедри Святого Олександра в м. Києві.
Чому одна й та ж сама новина від ангела одного зробила німим, а іншу сповнила силою змінити світ? У цій катехизі о.Роман Братковський, священник Донецького Екзархату УГКЦ, пропонує пороздумувати над різницею в Євангелії відповіді на Слово Боже Марії, яка довірилася і повірила, та Захарія, який засумнівався і не повірив. Священниик зауважує: "У часі війни стан невіри може закривати нас як Захарію. Нам потрібна надприродня сила, щоб вийти з логіки і нести радість. І вихід один - Слово Боже".
У катехезі отець Павло Щука продовжує розглядати вісім духів зла за Євагрієм Понтійським і говорить про жадібність, гнів та смуток — духовні стани, які можуть поступово поневолювати людину. Священник пояснює, звідки вони виникають, як проявляються у нашому житті та яким чином можуть віддаляти людину від Бога.