Чому християни не вірять в реінкарнацію? - відповідь святого Іринея

СВЯТИЙ ІРИНЕЙ. ДОКАЗ АПОСТОЛЬСЬКОГО ПРОПОВІДУВАННЯ.

КАТЕХИЗА 8: СТВОРЕННЯ АДАМА І ЄВИ В РАЮ (№ 11-14)

Доброго дня всім, дорогі слухачі Радіо Марія. У попередній катехезі ми говорили про створення ангелів. Сьогодні ми будемо коментувати пункти з 11 по 14 Епідейксису святого Іринея, єпископа Ліонського, де він пояснює апостольську катехезу про створення людини:

Але Бог виліпив людину своїми руками, взявши найчистіший і найдрібніший порох землі і змішавши його в потрібній мірі зі своєю чеснотою. Він надав цій формі власну зовнішність, щоб людина, навіть у видимому, була на образ Божий. Бо людина виліплена на образ Божий була поставлена на землі. А щоб вона могла жити, Бог вдихнув в обличчя її подих життя, щоб і подихом, і плоттю вона була подібна до Бога. Вона була створена Богом вільною і володаркою, призначеною бути царем над усіма істотами в космосі. Цей створений світ, приготований Богом ще до того, як Він виліпив людину, був відданий людині як її власна територія з усіма благами, що в ньому були. У цьому місці працювали кожен за своїм призначенням слуги того Бога, який все створив; і правив там володар і глава, який був поставлений начальником над своїми співслугами; а слугами були ангели, а володарем і главою був архангел (№ 11).

Богослов'я Іринея про спасіння людини починається від самого її створення. Як відомо, в книзі Буття є дві розповіді про створення людини. Іриней розглядає їх як два аспекти одного і того ж творчого акту Божого. На слова Творця: "Створімо людину на наш образ і подобу" в Бут 1, 26, слідує сповнення виліпленням в Бут 2, 7. Те, що Бог виліпив людське тіло своїми руками (Словом і Духом Святим), є винятком у всьому творінні. За словами Іринея, існує велика різниця між створенням світу і створенням Адама. У формуванні людини виключається будь-яке ангельське втручання, оскільки тільки Бог своїми двома руками міг виліпити людину на свій образ і подобу. Більше того, виліплена матерія, видима плоть, сама по собі створена на образ і подобу Божу: Бог виліпив людину своїми руками, взявши найчистіший і найдрібніший порох землі і змішавши його в потрібній мірі зі своєю чеснотою. Він надав цій формі власну зовнішність, щоб людина, навіть у видимому, була на образ Божий. Який привілей! Бог створив людину з любові, і в ній одній Він малює свою власну форму, і таким чином Бог захотів увінчати своє творіння! Після створення всієї природи і ангелів, він творить людину своїми руками і на свій образ і подобу. Для цього він обрав найчистіший і найдрібніший порох землі, каже Іриней згідно з єврейською традицією (Філон, Таргум Єрусалимський, Пірке рабі Еліезер, Берешит Рабба, Мідраш Кохелет...). Плоть Адама містить у собі тайну божественного образу, тайну, яка була недоступна ангелам. Слово Боже формує свій образ в людині, не тільки в Адамі, але і в кожному з нас. Саме тому святий Учитель Церкви говорить в іншому місці: "Ми виліплені Словом в материнському лоні" (Adv. haer. V, 15, 3). Це чудово, що ми можемо відкрити своє походження і свою мету в Ісусі Христі, Божественному Слові, вже в материнському лоні.

А чому ми були створені, з якою метою? Святий Іриней у своєму творі "Adversus haereses" відповідає: "На початку Бог створив Адама не тому, що мав потребу в людині, але для того, щоб мати в кому покладати свої благодіяння. [...] І не тому, що потребував наших послуг, він наказав нам коритися йому, але щоб дати нам спасіння. [...] Наскільки Бог нічого не потребує, настільки людина має потребу в сопричасті з Богом. Це, власне, і є слава людини: витривати та перебувати в служінні Богові. [...] Беручи участь у славі Господа, який нас сформував і приготував до цього, щоб, перебуваючи з Ним, ми могли брати участь у Його славі" (Adv. haer. IV, 14, 1; пор. IV, 14, 2). Бог призначив нас для того, щоб ми брали участь у Його славі. Він хотів створити нас, щоб нас прославити. Взірцем, чиїм образом і подобою Бог створив людину, було Втілене Слово, а точніше - прославлена людська природа Ісуса Христа. Тільки воскреслий Христос у своєму прославленому тілі є досконалою людиною, на образ і подобу якої було створено тіло Адама.

А щоб вона могла жити, Бог вдихнув в обличчя її подих життя, щоб і подихом, і плоттю вона була подібна до Бога. В людині поєднано духовне і матеріальне. Людина є вершиною творіння. У ній поєднується все творіння, небесне і земне. Людина - це тіло і душа. «Символ віри Четвертого Латеранського Собору твердить, що Бог «водночас від початку часу створив із нічого одне і Друге створіння, створіння духовне і матеріальне, тобто ангелів і земний світ; відтак людину, яка складена з душі і тіла і поєднує в собі світ духовний і матеріальний» (ККЦ 327).

Іриней представляє християнську антропологію, спосіб розуміння людини відповідно до істини, яку об'явив Бог, а саме, що людина складається з тіла, душі і духу, як стверджує апостол Павло у своєму Посланні до Солунян (1 Сол 5, 23). Це означає, що людина не сприймається як автономна істота, незалежна від Бога. Навпаки, християнське розуміння людини - від Бога, з Богом і для Бога. Як сказав Папа Іван Павло ІІ, святому Іринею "вкрай необхідно було підкреслити, що людина досягає своєї повноти лише тоді, коли відкривається Богові": Досконалу людину складають три речі: плоть, душа і дух. Одна з них - Дух, спасає і формує; інша, яка спасається і формується, - плоть; третя, яка є між ними, - душа, яка, коли близько слідує за Духом, підноситься ним (Adv. haer. V, 9, 1).

На думку нашого Вчителя, тіло - це плоть, яку Бог створив своїми руками на свій образ і подобу, а душа розумна і вільна є подихом життя. Тіло не є вищим за душу, оскільки отримує від неї подих, життя, ріст і рух; саме душа керує тілом і панує над ним, а також є обмеженою у своїх рухах настільки, наскільки тіло бере в них участь (Adv. haer. II, 33, 5). Таким чином, поєднання плоті і душі формує тваринну людину. Завдяки душі людина є розумною і вільною істотою. Свобода людини - це дар Божий, "щоб добровільно користуватися Божою порадою" (Adv. haer. IV, 37, 1). Свобода дає людині можливість заслуговувати на добро чи зло. Якщо вона використовує її для служіння Творцеві, слухаючись Його, то ввійде в спадщину Добра (пор. Adv. haer. IV, 37, 2). Свобода ґрунтується на розумі. Людина, бувши подібною до Бога щодо розуму, є також вільною, господарем своїх вчинків і здатною досконало уподібнитися до Нього щодо божественності (пор. Adv. haer. IV, 4, 3).

Антропологія Іринея не є платонівською. Більше того, у другій книзі "Adversus haereses" він спростовує грецького філософа. Душа сама по собі не є людиною. Створення душі від самого початку було пов'язане з тілом. Іриней категорично заперечує можливість реінкарнації. Душі не переходять з тіла в тіло після смерті, а отримують негайну відплату відповідно до своїх заслуг, ще до остаточного суду (пор. Adv. haer. II, 33, 6).

На цьому місці я хотів би торкнутися потужної течії в сучасній західній культурі, яка називається Нью-Ейдж. У попередніх катехизах я вже трохи говорив про неї. У Нью Ейдж реінкарнація часто розглядається як необхідний елемент духовного зростання. Реінкарнація пов'язана з концепцією висхідної еволюції, щоб стати божественною істотою. На відміну від індійських релігій або тих, що походять від них, Нью Ейдж розглядає реінкарнацію як прогрес індивідуальної душі до більш досконалого стану. Реінкарнується, фактично, щось нематеріальне або духовне; точніше, це свідомість, іскра енергії в людині, яка приймає участь у космічній енергії. Смерть - це лише перехід душі з одного тіла в інше.

Віра в реінкарнацію є яскравим свідченням страху смерті і бажання жити вічно. У нашому земному житті переживання смерті інших людей викликає кризу смислу життя. За відсутності зрілої віри, отриманої в Церкві через серйозне християнське втаємничення, в суспільстві виникають такі рухи лжедуховності, які нібито дають відповідь на питання про смерть.

Реінкарнація несумісна з християнською вірою в те, що людська особа є унікальною істотою, яка вільно проживає одне життя, за яке несе повну відповідальність. Християнство проголошує, що на хресті Ісуса Христа здійснилося не тільки відкуплення через страждання, але й саме людське страждання було відкуплене. Це означає, що тільки Ісус Христос надає сенс нашим стражданням. Христос - без власної вини - взяв на себе все зло нашого гріха. Наскільки реальною є віра у воскресіння плоті, яку християни проголошують щонеділі у Символі віри?

Повернімося до правди вчення святого Іринея. Існує чітке розрізнення між душею і духом. Бо одна річ - це подих життя, який чинить людину і твариною, а інша - Дух животворний, який чинить її і духовною (Adv. haer. V, 12, 2). Безтілесна душа (пор. Adv. haer. V, 7, 1) робить людину душевну. Всі люди мають цей подих життя. Душа була створена, щоб перебувати у плоті (пор. Adv. haer. V, 12, 2), даючи їй життя, бо її відхід означав би смерть плоті (пор. Adv. haer. V, 7, 1). Першого Адама Господь створив живою душею, говорить святий Павло до коринтян (1 Кор 15, 45).

Плоть і душа ще не роблять людину духовною, досконалою. Бог бажає возвищити людину над її людською природою до божественного порядку. Людина була створена для того, щоб бути обожненою, не перестаючи при цьому бути людиною. Людина - єдина істота, створена для того, щоб перевершити саму себе. Це діло Духа. У "Adversus haereses" читаємо: "Плоть, узята у володіння Духом, забуває себе і приймає властивості Духа, стаючи співобразною зі Словом Божим" (Adv. haer. V, 9, 3). Згідно з Іринеєм, Дух Божий вливається в душу і таким чином єднається з плоттю. Душа є посередником цього з'єднання плоті з Духом (пор. Adv. haer. V, 6, 1). Отже, досконала людина є тілом і душею, які беруть участь у Дусі Божому. Це - досконалий образ і подоба Божа в людській природі, що ставить її набагато вище, ніж ангелів. Отже, досконалими є ті, які постійно мають в собі Духа Божого і бережуть свої душі і тіла бездоганними, тобто зберігають віру в Бога і справедливість щодо ближнього (Adv. haer. V, 6, 1). Дух, який є субстанційним у Бозі, після влиття в людську душу, стає динамічною, божественною якістю, діяльною в людині, уподібнюючи її до Бога. Це і є діло спасіння всієї людини. Як він каже в іншому місці: Діло ж Боже є створенням людини (Adv. haer. V, 15, 2). Все, що робить Бог, кожна дія в історії людства, кожне чудо, все має на меті наше обоження, зробити нас співучасниками Його божественної природи.

Розгляньмо наступний пункт:

Зробивши людину володарем землі і всього, що на ній, Він також таємно зробив її володарем тих, які є слугами на ній. Однак ці, тобто ангели, перебували в повноті своїх можливостей, тоді як володар, тобто людина, була ще малою, як дитина, і повинна була вирости до зрілості. І для того, щоб вона живилася і розвивалася з радістю і веселістю, для неї було приготоване місце, краще за цей світ, яке перевершує його повітрям, красою, світлом, поживою, рослинами, плодами, водою і всім іншим, необхідним для життя. І це місце називається Садом. Сад був настільки гарний і приємний, що в ньому часто приходило Слово Боже, прогулювалося і розважалося з людиною, наперед відображаючи те, що мало статися в майбутньому, а саме, що Слово Боже стане співмешканцем людини та розмовлятиме і житиме з людиною, навчаючи її праведності. Але людина була ще дитиною і не мала ще досконалого розуміння, тому звабникові було легко обманути її (№ 12).

Перше, що говорить Іриней, це те, що людина була поставлена володарем над усім створеним, видимим і невидимим. В іншому місці святий Іриней каже: не людина була створена для створіння, а створіння для людини (Adv. haer. V, 29, 1). Пам'ятаймо, що ангели також є створіннями. Людина була таємно встановлена владикою над усім, зазначає тут єпископ. Це означає, що ця істина була дуже прихована, як для ангелів, так і для самої людини. Святе Писання виразно говорить про панування людини над видимим створінням. Про невидимий світ відкрито не говориться. Іриней показує парадокс людини: земна і мала за своєю природою, однак поставлена господарем ангелів, небесних і досконалих істот. Ангели є дорослими, без можливості будь-якого природного зростання. Людина ж - ні. Людина за своєю природою є нижчою від ангелів. Вона підвладна обмеженням, має недосвідченість новоствореного, але має славне покликання: вона покликана уподібнитися до Творця, настільки, що перейде від природного порядку до надприродного, до божественного порядку. Або, як каже Іриней в іншому місці: "Бо такий кінець людського роду: отримати Бога у спадок"(Adv. haer. IV, 22, 1).

Згідно з Іринеєм, Бог створив Адама в стані дитинства. Людина народжується морально і фізично дитиною, щоб рости. Їй призначено вдосконалюватися фізично і божественно. Людина є відносно досконалою, коли вона володіє всіма якостями, що відповідають її сутності залежно від періоду, на якому вона перебуває - немовля, дитина, підліток, юнак, дорослий, старець - у всіх цих стадіях вона буде зберігати свою відносну досконалість. На людському рівні кожному з нас призначено досягти внутрішньої і моральної зрілості через опанування пристрастей і розвиток чеснот. У божественному плані ми також потребуємо зростання, тобто розвитку покликання до досконалої подоби Божої.

І ми можемо запитати: чому Бог не створив людину досконалою від початку? Іриней задається тим самим питанням і у своєму творі "Проти єресей" відповідає так: Бог виліпив людину своїми руками, щоб вона росла і дозрівала, як каже Святе Писання: "Зростайте і розмножуйтеся" (Бут. 1, 28) (Adv. haer. IV, 11, 1). І Бог тим відрізняється від людини, що Він творить, а людина твориться. І що Той, Хто творить, завжди Один і Той Самий, а творіння повинно мати початок, проміжний стан, приріст і примноження. [...] Людина розвивається і зростає в напрямку до Бога. [...] Бо Бог ніколи не перестає благодіяти і ущедряти людину, ані людина ніколи не перестає отримувати благодіяння і ущедрятися від Бога (Adv. haer. IV, 11, 2). Тут святий Іриней дає ключ до розуміння, по-перше, того, що означає бути людиною, і, по-друге, справжнього зростання і прогресу людства. Бути людиною - це давати себе творити Богові, в безперервному розвитку, в прогресі, прямуючи до Бога, через прийняття Його дарів. "Бо творити властиво благості Божій, а бути твореним властиво людській природі" (Adv. haer. IV, 39, 2). Справжній прогрес кожного з нас і всіх людей в цілому настає тоді, коли ми прямуємо до Бога.

Як до Нього прямувати? Чи достатньо мати бажання? Чи достатньо володіти необхідними знаннями? Ні, ми не зростаємо ні власною волею, ні власними знаннями. Іриней дуже чітко про це говорить: ми вдосконалюємося, приймаючи Його дари, приймаючи Його благодіяння. Людина приходить до Бога, коли дозволяє Йому себе любити, коли отримує найбільший Божий дар - любов. Пізніше Іриней додає: Знання без любові Божої не варте нічого, ані розуміння таємниць, ані віра, ані пророцтво; але все це без любові марне й суєтне. Любов же робить людину досконалою, і той, хто любить Бога, досконалий і в теперішньому, і в майбутньому віці. Бо ми ніколи не перестанемо любити Бога, але чим краще бачитимемо Його, тим більше любитимемо Його (Adv. haer. IV, 12, 2). [...] і чим більше любитимемо Його, тим більшу славу матимемо перед Богом (Adv. haer. IV, 37, 7).

Продовжуємо коментувати текст. Іриней представив Сад як найкраще місце у всьому творінні: Для того, щоб вона живилася і розвивалася з радістю і веселістю, для неї було приготоване місце, краще за цей світ, яке перевершує його повітрям, красою, світлом, поживою, рослинами, плодами, водою і всім іншим, необхідним для життя. І це місце називається Садом. Сад був настільки гарний і приємний, що в ньому часто приходило Слово Боже. Тут Іриней не пояснює безпосередньо тайну Едему, а радше підкреслює, що це місце насолод.

Тут рай представлений як місце близькості людини зі Словом Божим. Краса раю полягає в присутності Слова. Присутність, яка пророкує втілення Слова. Цей рай, читаємо в другому творі святого Іринея, знаходиться на четвертому небі. Він розміщує Едем між духовним небом і землею (пор. Adv. haer. V, 36, 1-2).

Про створення Єви Іриней розповідає нам у 13-му пункті Епідейксису:

І привів Бог до Адама, що гуляв у саду, всіх тварин, і наказав йому дати ім'я кожній з них, і ім'я, яким Адам назвав живу істоту, було йому ім'я. І вирішив Бог створити для людини помічника, кажучи: "Не добре для людини, що вона одна; створімо їй помічника, відповідного їй"; бо серед усіх живих істот не знайшлося Адаму помічника, такого ж, як він, і належним чином рівного і подібного. Тоді Сам Бог надихнув Адама екстазом і приспав його. Оскільки в Саду не існувало сну, то з волі Божої Адамові було навіяно, щоб створити одне діло з іншого діла. І взяв Він у Адама ребро, заповнив плоттю порожнечу, і з вийнятого ребра зробив жінку і представив її Адамові. Коли ж він побачив її, то вигукнув: " Ось кістка від кісток моїх і плоть від плоті моєї!" Ім'я їй буде: жінка, бо узята від чоловіка свого" (№ 13).

Тут є цікава деталь, якої немає у Святому Писанні, і яка представлена тут як щось загальновідоме: в раю не існувало сну, тому потрібно було, щоб Бог сам надихнув Адама на екстаз, щоб приспати його. Відсутність сну вказувала на божественність або божественне володіння. Поки життя духу домінувало над чуттями, Адам жив життям ангелів і, подібно до них, безперервно чував перед Богом. Єва, згідно з другою розповіддю Буття, була створена тим же, хто створив Адама. Бог взяв у сплячого Адама ребро і з нього створив жінку. Глибокий сон, в який занурюється Адам, показує винятковість Божої дії у створенні жінки; чоловік не брав у цьому жодної свідомої участі. Глибокий сон (на івриті – тардема) з'являється в Біблії, щоб показати особливу божественну дію, завіт, що має наслідки для всієї історії. Тут з'являється жінка, кістка від кісток Адама і плоть від його плоті.

Святий Іван Павло ІІ в одній зі своїх катехиз, присвячених богослов'ю тіла, пояснює, що вираз "кістка від моїх кісток і плоть від моєї плоті" біблійною мовою означає "однорідні", тобто Єва має таку ж людську природу, як і чоловік. Незважаючи на очевидну статеву різницю, існує соматична однорідність. Цим висловом Адам виражає радість і навіть вихваляння за допомогу, яку створив для нього Бог. Остаточне створення людини полягає у створенні єдності двох істот. Те, що Другий Ватиканський Собор називає "першою формою спільноти людських осіб" (Gaudium et spes 12). Існує тотожність людської природи. На основі цієї тотожності існує дуальність: мужність і жіночність. Єва постає як дар Адамові, і навпаки; виникає нове усвідомлення значення тіла як взаємного збагачення. Святий Іван Павло ІІ розвиває богослов'я тіла відповідно до фундаментальних положень єпископа Ліонського: тіло об'являє людину. Адам розпізнає в Єві, просто дивлячись на неї, іншу автентично людську особу, з якою можна жити. "Оскільки вони обидва мають однакову природу, вони обидва мають однакову гідність як особи".

Прочитаємо останній на сьогодні пункт:

А Адам і Єва, бо так звали жінку, були голі і не відчували сорому, бо їх ментальність була невинною і дитячою, і не виникало в них таких уявлень і думок, які зароджуються в душі через пожадливість і пристрасть, розбурхану злом. Фактично, вони жили в стані цілісності, зберігаючи власну природу, бо те, що було вдихнуте в творінні (плазмі), було подихом життя. І поки цей подих триває і продовжується, в своєму порядку і з такою силою, неможливо розуміти і сприймати жалюгідні речі. Ось чому вони не соромилися цілуватися і обійматися в самій дитячій невинності (№ 14).

Святий Іриней чітко описує стан цілісності, в якому перебували перші батьки. Нагота серед дорослих зазвичай несумісна з життям цнотливості, на якому наголошується. Адам і Єва могли обійматися і цілуватися без сорому. З чистим серцем вони ставилися одне до одного, як ті, що приймають дар, з найбільшою дитячою невинністю. Вони були один для одного образом Божим, таїнством Божої любові. У цьому полягає сенс цілісності або невинності перших батьків, поки вони не втратили її через гріх.

Не послухавшись Бога і скуштувавши з дерева добра і зла, Адам і Єва сповнилися страху і сорому і прикрили свою наготу фіговим листям. Тайна криється в "одязі Духа". Святий Іриней вкладає ці слова в уста Адама: "Оскільки я втратив через непослух талар святості, який отримав від Духа, то тепер визнаю, що заслуговую на цей одяг, який не приносить тілу ніякої приємності, а навпаки, ранить і засмучує його" (Adv. haer. III, 23, 5). A Spiritu sanctitatis stola, говорить латинський текст. Тут, в Епідейксисі, не згадується про «талар» Духа святості  (Туніка талярис (tunica talaris) — туніка довжиною до п'ята) бо, як це також можна перекласти, про талар святості, даний Духом. Натомість підкреслюється, що цілісність і невинність Адама походять від духовної сили подиху життя. Душа, влита Творцем, запалилася в контакті з Духом, який вже вів людину до божественного і безсмертного життя, від раю до неба, оберігаючи її від усякої пожадливості. Одежу святості Отець знову віддасть тим, хто навернеться до Нього, як про це сповіщає притча про блудного сина (пор. Adv. haer. IV, 14, 2). Ми не можемо спастися без Божого Духа (Adv. haer. V, 9, 3). Якщо ми не приймаємо Святого Духа, то не маємо частки в Царстві Небесному ( Adv. haer. V, 9, 4).

Дух оперізує людину зсередини і ззовні, і, перебуваючи завжди, ніколи не залишає її (Adv. haer. V, 12, 2). Дух покриває зсередини і ззовні. Про таке діяння Духа, Іриней пояснює в іншому місці: Він покриє тебе зсередини і зовні чистим золотом і сріблом, і прикрасить тебе так, що сам цар забажає твоєї краси. [...] ти приймеш його мистецтво і будеш досконалим ділом Божим (Adv. haer. IV, 39, 2). Ця фраза нагадує про виготовлення ковчега завіту. Бог, у Вих 25, 11 говорить Мойсеєві: "Обклади його чистим золотом, обклади його зсередини і ззовні, і зробиш навколо нього золоту листву". Формуючи людину, Бог мав намір зробити її дорогоцінним ковчегом, який би приваблював очі Царя. Золото, яке покривало ковчег, було прообразом Духа  в людині. Це сповнилося в Ісусі Христі, досконалому і покритому славою після воскресіння, який посилає Духа Святого своїм апостолам у день П'ятидесятниці. Через хрещення ми також отримали цього Духа усиновлення, який відтворює в нас чистоту серця і робить нас нетлінним ковчегом.

І чому праведники, які отримали цю повноту Духа, помирають, як інші люди? Ми повинні зрозуміти це у світлі Пасхального Тридення. Подібно до того, як друга божественна особа залишалася з'єднаною з душею і тілом Ісуса під час його смерті, так і Дух залишається в душі і в тілі покійного, аж поки у воскресінні знову не з'єднає їх, прославить людину і надасть їй безсмертне існування, вічне життя у Царстві Отця.