"Дивитися війну по телевізору було страшніше чим в реальності. Тут я почуваюся спокійніше, бо роблю те, що треба", - отець Михайло Прокопів

Протягом 25 років я працював у Польщі. Коли розпочалося повномасштабне вторгнення прийняв рішення повернутися на Батьківщину. Зауважу, люди в Польші сильно хвилюються через російське вторгнення, адже пам'ятають про Другу світову війну. На початку березня 2022-го, після змістовної розмови з єпископом, я вирушив в Україну, - розповідає капелан Михайло Прокопів. 

Мені вдалося домовитися з волонтерами та з ними приїхати в Україну. Перетнувши кордон я побачив багатокілометрові затори біженців. Вразила згуртованість Українців, які встановлювали блокпости біля кожного села та містечка. Дійсно страшно стало коли проїзджали Вінницю, тоді окупанти обстріляли аеродром. 

В Польші війна відчувалася страшніше. Адже по телебаченню ми бачили страшні новини. Тут легше - бо я на місці та займаюся тим, чим потрібно. Тут я почуваюся спокійніше. Зауважу, що проживати тяжкий період війни мені допомагає спільнота та спілкування з колегами, вірянами, військовослужбовцями. Співпраця дуже зближує з людьми. Чим ближче до війни - тим ближче солідарність один між одним.

Кожен із захисників у шпиталі - це окремий світ, адже кожен переживає по своєму тяжке поранення. Виникають різні запитання на які часто нелегко надати відповіді.

Міжконфесійний діалог. У шпиталі, де ми працюємо, на поличці лежать Біблія, Коран та Талмуд. Ми часто молимося разом з Протестантами та Православними християнами, які приходять сюди.

Обмежте час новин. Адже ми не можемо повністю бачити картину ситуації, але маємо берегти себе від інформаційного отруєння.

Близько 30 національностей, представники яких воюють за Україну, я зустрів особисто. Часто це люди, які мають досвід війни в Грузії, Югославії, Іраку, тощо. Вони свідчать, що ніде не було так страшно, як тут. Це люди переконання, які вирішили стояти на стороні правди.

Один між одним шукайте те, що нас єднає, а не розділяє. Одна із цілей ворога - розділити нас один між одним. Ми, капелани, маємо однакового кольору шеврони: протестанти, православні, католики.

Про важливість діалогу. Часто ми не маємо інформації про співрозмовника та видумуємо багато. Тому важлимво більше зустрічатися в реальному житті та спілкуватися один із одним. У моїй сімї є представники різних конфесій, але ми зустрічаємося та спілкуємося. В різноманітності наше багатство.

Як ми можемо допомогти? Є два дні на рік коли я не можу щось змінити - це вчора та завтра. Є тільки сьогодні. Рекомендую не переживати на перед та не міркувати багато про минуле, щоб не перетягувати нещастя в майбутні покоління. Намагайтеся щось змінити та зробити сьогодні. Мені допомагає в цьому служба Богжа, утрення.

У Слові Божому написано шукайте і знайдете... цим маємо керуватися.

Зосередьте свою увагу сьогодні на житті, щирості перед Богом, щоб радіти та плакати перед Ним. Діліться з Гоподом усим, що для Вас важке та незрозуміле. Будьте щирими та намагайтеся уникати відчуття самотності.

Капелан військового шпиталю, отець Михайло Прокопів, РКЦ.

Слухати інші програми зараз

• Не бійся. Тільки віруй! 
• Перший Українець на Евересті
• Дмитро Коцюбайло (Друг Да Вінчі)
• В Харкові багато відбувається чудес
• Перший випуск військових капеланів
• Харківщина потребує нашої присутності