У програмі спілкувалися із сестрами руху фоколяріїв Глорією, Мірою та Донателлою. Гості розповідали про створення руху Фоколярі, життя спільноти та ділилися досвідом духовного життя із слухачами Радіо Марія.
Січень 2020 року
«Поводилися з нами з неабияким милосердям» (Ді 28,2)
Двісті сімдесят шість вцілілих із затонулого корабля потрапляють на узбережжя одного з островів Середземного моря після двох тижнів поневірянь розбурханим морем. Вони всі промоклі, знесилені й охоплені жахом, бо відчули власне безсилля перед стихією природи і віч-на віч зустрілись зі смертю. Серед них присутній в’язень, який їде до Риму, щоб постати перед судом імператора.
Це не хроніка подій наших днів, а розповідь про досвід апостола Павла, якого везли у Рим, щоб його місію євангелізатора увінчати свідоцтвом мучеництва.
Він, скріплений непохитною вірою в Боже Провидіння, незважаючи на своє становище в’язня, зумів підтримувати всіх інших товаришів по нещастю, аж допоки не причалили до острова Мальта.
Тут, місцеві мешканці виходять їм назустріч, садовлять і пригощають довкола великого вогнища, аби дати їм змогу відновити сили. І надалі під час їх перебування знову огортають їх своєю турботою. Наприкінці зими, десь через три місяці, вони дадуть їм все необхідне для їх подальшої безпечної подорожі.
«Поводилися з нами з неабияким милосердям»
Павло та інші потерпілі від корабельної аварії відчувають на собі гаряче і конкретне милосердя з боку людей, яких ще не осяяло світло Євангелія. Вони приймають їх не поспішно і безособово, а відповідають на безпосередні потреби своїх гостей без упереджень культурного, чи релігійного, чи соціального характеру. Подібне прийняття потребує залучення кожної людини зокрема і цілої спільноти загалом.
Здатність приймати іншого закладена в ДНК людини як створіння, що носить на собі відбиток образу милосердного Отця, навіть коли християнська віра в ній ще не розгорілася або ж, навпаки, ослабла. Це закон, записаний в людському серці, що його виявляє і високо цінить Слово Боже, від Авраама, аж до вражаючого об’явлення Ісуса: «Бо я… чужинцем був, і ви мене прийняли».
Сам Господь дає нам силу своєї благодаті, щоб наша слабка воля осягнула повноту християнської любові.
Через цей досвід Павло нас також навчає покладатися на дію Божого Провидіння, визнавати і шанувати добро, отримане через конкретну любов багатьох людей, котрих зустрічаємо на своєму шляху.
«Поводилися з нами з неабияким милосердям»
Цей вірш з книги Діянь апостолів був запропонований християнами різних Церков острова Мальта як гасло для Тижня молитви за єдність християн 2020 року.
Дані спільноти разом підтримують численні ініціативи на користь бідних та емігрантів: вони роздають їжу, одяг та іграшки для дітей, проводять для них заняття з англійської мови, щоб допомогти їм легше інтегруватися в суспільство. Таким чином вони прагнуть посилювати в собі цю здатність приймати іншого, а також бажають підтримувати сопричастя між християнами, що належать до різних Церков, аби засвідчувати єдність віри.
А як ми засвідчуємо братам Божу любов? Яких зусиль ми докладаємо, щоб творити єдину родину, солідарне місто, справді людяну суспільно-свідому громаду? Ось що нам пропонує К’яра Любіх:
«Ісус нам показав, що любити означає приймати іншого таким, яким він є, у спосіб, як Він прийняв кожного з нас. Приймати іншого з його смаками, з його поглядами, з його недоліками, з його відмінностями. [...] Вивільнити для нього місце в своєму серці, витісняючи всяке упередження, осуд та інстинктивне бажання відкинути. [...] Ми нічим не віддаємо більшої слави Богові, ніж стараннями прийняти свого ближнього, бо тоді ми закладаємо основи для братнього сопричастя. І ніщо не дає такої слави Богові, як правдива єдність між людьми. Єдність притягує присутність Ісуса посеред нас, а Його присутність перетворює все. Наближаймося ж до кожного нашого ближнього з бажанням прийняти його всім своїм серцем і досягнути з ним чи зараз, чи пізніше взаємної любові».
Летіція Магрі
У третій катехезі циклу «Псалом до душі» Михайло Сорокін роздумує над покутними псалмами, зосереджуючись на 32-му, 51-му та 130-му. Катехит пояснює, чому покаяння є основою християнської духовності та як через усвідомлення власного гріха людина відкривається на Боже милосердя.
У вісімнадцятій катехезі циклу «Людина між Богом і безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над природою тоталітарних режимів, звертаючись до роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці». Центральною темою стала самоцензура — механізм, завдяки якому влада може контролювати людину навіть без постійного нагляду.
Єпископ Мукачівської дієцезії Микола Лучок говорить про подолання страху через участь у Святій Літургії. “Євхаристія - це велике місце сили”, - говорить катехит, адже тут віряни можуть знайти опору в часи війни та ідентифікувати власні внутрішні тривоги. Єпископ наголошує, що регулярна участь у богослужіннях допомагає змінити сприйняття світу та знайти надію.
Чому людина, маючи все в своїх руках, включаючи гроші і владу, обирає мученицьку смерть? Історія Боеція — людини, яка втратила земне, але знайшла вічне, у програмі “Катехиза”.
Священник Римсько-католицької Церкви отець Міхал Бранкевич у черговій катехезі циклу «Визнання віри» розмірковує над словами Символу віри «Визнаю одне хрещення на відпущення гріхів». Катехит пояснює, чому Церква має владу прощати гріхи, дану їй самим Христом, і наголошує, що гріх вбиває в людині правду та віддаляє її від Бога.