В катехезі з отцем Петром Балогом говоримо про Халкідонський собор 451 р. і розбираємо визначення віри Халкідонського собору, саме в христологічній частині
Халкідо́нський собо́р — четвертий Вселенський собор, скликаний за проханням римського імператора Маркіана та за згоди папи Лева I в Халкідоні (сучасний Кадикой, район Стамбула) у 451 році, з приводу єресі Євтихія — монофізитства. Євтихій навчав, що у Христі лише одна природа — божественна, а не подвійна (божественна та людська) і таким чином на хресті страждав не богочоловік, а сам Бог.
Отже, текст визначення віри Халкідонського собору, саме в христологічній частині, звучить так:
"Йдучи за святими отцями, ми всі однодумно вчимо сповідувати єдинородного і одного, і того Самого Сина, Господа нашого Ісуса Христа, досконалого в Божестві та досконалого в людинності; істинного Бога та істинну людину, котра складається з розумної душі та тіла, Єдиносущного Отцю щодо Божества і Єдиносущного нам, щодо людинності, у всьому подібного нам, крім гріха; перед віками народженого з Отця щодо Божества, в останніх же часах народженого ради нас і ради нашого спасіння з Марії Діви Богородиці щодо людинності; одного й того Самого Христа Господа - Сина Єдинородного ми повинні визнавати в двох природах: без змішання, без зміни, без поділу, без розз'єднання. Ніколи не була знищена єдністю різниця між природами, але були збережені характерні особливості обох природ, які зійшлися в одній особі та в одній іпостасі. Не можна ділити чи роз'єднувати Його на дві особи, тому що є один і той самий Єдиний Христос - Єдинородний Син, Бог Слово і Господь Ісус Христос згідно з тим, що колись пророки про Нього говорили і Сам Ісус Христос нас повчив і символ отців нам передав".
Цей текст став синтезом цілої Христології.
Сестра Каміла із Згромадження Cестер Гонораток у циклі «Мати Милосердя» розповідає, як Діва Марія втілила милосердя через вчинок, слово і молитву. Спираючись на Святе Письмо та "Щоденник святої Фаустини Ковальської", монахиня показує, як ця тріада може стати дороговказом для життя кожного християнина.
У сімнадцятій катехезі циклу «Людина на межі між Богом і безоднею» отець Віталій Козак розмірковує над тим, як тоталітарні системи поступово підкорюють людину не лише силою, а й через зміну її мислення та цінностей. Відштовхуючись від роману Маргарет Етвуд «Оповідь служниці», священник показує, чому самоцензура й постійний внутрішній страх можуть стати ефективнішими за будь-який зовнішній примус.
Чи може Церква змінювати свої правила? У чому різниця між Догматом та звичаєм? Отець Петро Балог в ефірі Радіо Марія розтлумачує поняття «живої традиції», пояснює суть літургійних реформ Другого Ватиканського собору та застерігає від небезпеки схизми через надмірний прихильність до форми.
О. Олександр Кушта говорить про теологію тіла на основі праці св. Йоана Павла II. Священник пояснює концепцію первісної невинності, стверджуючи, що людська статевість є божественним даром і невід’ємною частиною нашої ідентичності, а не просто соціальною роллю.
Хто відпускає гріхи, та чи можливо не отримати прощення гріхів на сповіді? У цій катехизі о.Міхал Бранкевич, духівний наставник дієцезіальної місійної семінарії «Redemptoris Mater», звертає нашу увагу на другу частину Символу Віру "ісповідую одне хрещення на відпущення гріхів". Священник наголошує: "Бог є милосердний, але хоче показати як людина входить у важкий гріх і потребує свідомого визнання самої особи, яка вступила у гріх, задля отримання великого дару Бога - визволення від гріха".