"Хочу бути таким священиком, якого мені бракувало!" - отець Вальдемар Павелець

"В семінарії пережив певну кризу. - Пригадує отець. - Я став боятися, що можу стати для когось згіршенням через мої недоліки і недовчення. Згодом я зрозумів, що потрібно стати чуйним, обережним. Навіть, коли маємо добрі наміри, інші можуть це по-іншому зрозуміти. Я визначив собі шлях. Пригадую визначив собі шлях, взяв щоденника почав нотувати. Один напис, що зробив на реколекціях незадовго до своїх священицьких свячень став для мене наріжним: "Хочу бути таким священиком, якого мені бракувало"
Для мене важливим є бути людиною, що твердо стоїть на ногах. Перше - Мати час для Бога. Друге - Мати час для людей. Третє - мати вище духовний принцип над матеріальними. Четверте - Не шукати відзнак - це не пошук пагонів, як в армії. І п'яте  - створювати атмосферу довіри!
Головна спокуса для священика - потреба влада, матеріальні блага. Погано, коли священик нічого не хоче, якщо нічого не читають - порожня криниця, куди навіть відра закинути не хочеться. Страшно не люблю, якщо священики пліткують
Нема таких речей, які мені б було б важко простити. Звісно неприємно, коли робиш добро, а хтось тим нехтує.
Багато буває ситуацій, коли я відчуваю Боже провидіння. Цікаво, що коли йде все гладенько і легко, я розумію, що щось не так, хтось мене хоче приспати. Дуже добре побачив, як Господь мене веде в приготування до консекрації Санктуарію Фатімської Божої Матері в Довбиші. Щойно зрозумів, скільки потрібно всього включаючи матеріального, то віддав все Богові і справа пішла! Коли окаджував стіни храму - я був дуже стомленим, але коли я йшов і почув хор Павла Бабенека, що співав "Ось день настав, що нам дав Господь" в мене почали литися сльози радості..."