Християнство і філософія часів Нерона

Гоніння часів Нерона і Доміціана не були ані тривалими, ані масовими, проте вони дали християнам зрозуміти одну важливу річ – що бути християнином небезпечно і що римський світ, який вважався оплотом права і терпимості, насправді не зовсім такий. В очах язичників християнство – це якийсь незрозумілий і дурнуватий забобон, а християни – дикуни. Отже, найнеприємніше не те що християн вбивають а те що мудрий та зубожілий римський нарід оці вбивства схвалює. Та й не лише нарід – найкращі з римлян, таі як Тацит чи Траян християн не люблять.Ще святий Павло писав що християнство для еллінів то безумство – і невдовзі усі побачили підтвердження його слів.

Але з часів перших апостолів церкви вже встигла трохи си змінити. У другому столітті християнські спільноти були вже по цілій імперії, і ходили до них дуже різні люди. Радянські історики любили казати (і багато хто цю дурницю повторює й досі) що християнство було релігією рабів та бідноти. Звісно, серед християн було багато і рабів, і небагатих міщан – але їх в принципі у суспільстві було більше. У будь-якому суспільстві бідних більше ніж людей середнього достатку, середнього класу більше ніж багатих. А ще у Римі було рабство, і рабів теж було чимало. Чимало рабів можна побачити на сторінках Нового Завіту, а послання Павла до Філімона цілком присвячено долі раба який втік від пана-християнина, зустрів Павла, сам навернувся до Христа і тепер вертається до свого пана, а Павло просить прийняти його милостиво та ще й натякає на його звільнення. То ж, навіть якщо більшість християн і були рабами, біднотою та іншими не надто поважними членами суспільства – то це не тому що лише бідняки цікавились вченням Ісуса а тому що це вчення цікавило усі прошарки суспільства, було зрозумілим і для багатих, і для бідних, і для простих людей, і для інтелігенції. Відповідно, чим більше ставлао християн – тим більше серед християн можна було зустріти якщо не вчених чи філософів то принаймні людей здатних звати два слова так щоб вони звучали поважно хоч би і у вухах імператора!

У 124 році – чи у 140-му, як вважається, християнин з Афін на ім’я Марціан Аристид подає імператорові чи то Адріану, чи то Антоніну Пію трактат на захист християн. Трактат цей, написаний, дивлячись по усьому, грецькою мовою, здобув величезну популярність. Збереглись його переклади вірменською та сирійською мовами. Його вставили у суперпопулярний роман про Варлаама і Йоасафа, і загалом, був час коли це була найбільш популярна християнстка книга.

Ось кілька уривків з цієї книги:

Елліни які називають себе мудрими, з’їхали з глузду гірше за варварів, вигадавши купу народжених богів чоловічої та жіночої статі, які сповнені усіляких пристрастей та чинять усілякі дурниці. Одни з цих богів – блудники, вбивці, гнівливі, ревнивці,батьковбивці та братовбивці, крадії й грабителі, інші – кульгаві, понівечені, чародії і ворожбити. Про деяких богів казали що вони були у розпусті з матерями, доньками та сестрами. Звідси виходить, цісарю, що елліни вигадують кумедні, дурні й нечестиві казки, вигадуючи неіснуючих богів, наслудуючи своїм дурним по хотям щоб мати їх своїми товаришами у злі.

Християни ж, царю, осягнули істину і, наскільки можна судити з їхніх писань, підійшли до неї і до її правильного пізнання набагато за інші народи. Бо вони пізнали Бога Творця і крім Нього не шанують жодного іншого бога.

Добра така собі проповідь яка поклала початок цілому жанру у християнській літературі - апологі, але ось що цікаво: говорячи про грецьких богів, Аристид фактично повторює знамениту поезію філософа Ксенофана:

Що серед смертних ганьбою вважають, і хулою таврують –

Красти, перелюб чинити, один одного хитро дурити –

То приписали Богам наш Гомер з Гесіодом премудрі.

Бог же один, між людей і безсмертних богів є найбільший,

Смертному він не подібний виглядом ані сумлінням…

Аргументи Аристида про те, що усі боги розпусники злодії і взагалі не заслуговують на імя богів бо не всесилі – вони не були чимось новим для античної людини. Так саме як і розуміння того що є десь далеко єдиний та всесильний Бог, Творець неба і землі. Ще святий Павло у своїх проповідях використовував подубні аргументи – взяти хоча б знамениту афінську проповідь у ареопазі. Християни вміли говорити з світом його мовою та використати зрозумілі для світу аргументи. У цьому, власне, і полягав сенс праці Аристида, першого апологета, захисника віри перед язичницьким світом.Першого – але не останнього. В один час з Аристидом жив святий Юстин.

Походив він з Палестини але євреєм не був. Став філософом, але жодна з філософських шкіл його не вдовольняла, аж ось, він зустрів християнського проповідника який довів йому що Біблія мудріша за філософів. Головним аргументом стала мужність християн перед стратою. Так Юстин сам став проповідником – і при цьому лишався філософом. У 165 році йому відрубали голову – про що він пророкував у своїх творах. Отже, історикам він відломий як Юстин Філософ або Юстин Мученик. Він теж писав апології у стилі, подібному до Аристидівського, і теж використаві аргументи знайомі античній людині. Але у його «Апологіях» є ось такі слова.

…коли Сократ спробував відвести людей від демонів, тоді самі демони використали людей, які втішалися злом, і вбили його як безбожника та безвірника. Подібно вони чинять те саме з нами.  Проте, не лише серед греків розум спростував усе це через Сократа, але й серед варварів через саме Cлово, яке набрало форми, стало людиною і отримало ім’я Ісуса Христа

Ті, які жили зі Словом, є християнами, хоч їх і вважають безбожниками, як наприклад, у греків Сократ і Геракліт та їм подібні, а у варварів – Авраам, Ананія, Азарія, Мисаїл, Ілля і багато інших, діла чи імена яких утримуємося перечисляти, бо знаємо, що це було би втомливо

Коли говоримо, що все упорядковане і засноване Богом, то висловлюємо вчення Платона, а [коли кажемо], що має настати всепоглинання вогнем, [визнаємо науку] стоїків, а що душі несправедливих людей будуть покарані після смерти, натомість душі чесних будуть звільнені від одплати і проведуть життя в блаженстві, то тут наші думки збігаються з думками поетів і філософів. 5. А що вказуємо на те, що не треба поклонятися ділу рук людських, то те саме твердив і комедіограф Менандр та інші.

І щоб ви знали, що саме від наших учителів, тобто від Слова, промовляючого через пророків, Платон запозичив науку, коли говорив, що Бог сотворив світ, перетворюючи безформну матерію.

Філософ Сократ, вбитий афінянами за те що «не визнавав богів» завжди був прикладом стійкості та вірності переконанням, вірності істині. Але тут Юстин обить його практично християнським проповідником якого вбивають демони бо він хотів відвернути людей від них до Бога. До речі, коли Юстин говорить про те що Платон (чиє вчення найближче до християнства) запозичив свої ідеї від християн – він говорив цілком серйозно. Багато хто з перших християн всерйоз вірив що Платон, перебуваючи у Єгипті (а він там таки дійно був), читав щось з Старого Завіту. Мабуть, ще від Мойсея си лишило.

Дещо подібно про християнство та філософію писав апологет Мінуцій Фелікс:

Я чую поетів які возвіщають «єдиного отця богів та людей» і порівнюють розум до дня коли Отець усього дарував усім світло. МантуанецьМарон каже «споконвіку і небо, і землю, і інші частини світу живить розлитий по них розум від якого і рід людський, і тварини, і усі живі істоти». А чим ми вважаємо Бога як не розумом і духом? Фалес Мілетський першим з усіх почав міркувати про небесне, він початком усього оголосив воду, а божеством – той дух який все з води створив. Потім Анаксимен та Діоген з Аполонії вчили що повітря – це безкінечний та незмеримий Бог. Вони мислять про божество спільно з нами.

В Анаксагора богом називається безмежний розум який все приводить до ладу і руху. В Піфагора Бог – це дух який пронизує усю природу, від якого усі істоти отримують життя. Ксенофан називав Богом безкінечне Усе яке має розум. Антисфен казав що коден народ має своїх богів але верховний – один. Аистотель визнає верховне владицтво Єдиного. То розум він називаєж Богом, то світ, то ставить Бога над світом. Ксенофонт, учень Сократа, говорить що бачити сущність істинного бога не можна, Аристон-стоїк – що її не можна зрозуміти. Обидва вони відчуваи велич Бога хоча і не були спроможні Його осягнути. Чесного й земн

Слова Платона про божество ще ясніше. Вона могла б бути зовсім божественною яки він інколи не забруднював її домішком загальноприйнятих переконань. У діалозі «Тимій» Бог – батько світу, творець душі, творець усього небесного й земного. Його і знайти тяжко – занадто він великий та всемогутній. Знайшовши його, неможливо говорити про це перед натовпом. Це майже співпадає з нашими поглядами.

Я виклав думки майже усіх прославлених філософів: вони визнають єдиного Бога, нехай і називають Його різними іменами. Можна подумати що або християни – правдиві філософи, або давні філософи були християнами!

Отже, перед нами цікава картина: християни припускали що античні філософи вірили у правильного Бога – чи принаймні шукали Його. Тобто, античний світ, отой самий язичницький гріховний світ який переслідує та зневажає християн, не є весь поганий. Світ складається з різних людей які теж шукають Бога (навіть якщо не усвідомлюють цього)і намагаються жити по правді. А значить, немає нічого дивного якщо раптом в Гомера чи Вергілія зустрінеш щось співзвучне з тим чого вчив Христос чи апостоли. А головне – немає чого стидатися якщо віриш у Христа і при цьому поважаєш Сократа чи Аристотеля.

Про це багато писав Климент Олександрійський, знаменитий проповідник та письменник. А у своїй книзі «Педагог», присвяченій моралі та правилам доброї поведінки, він по черзі цитує то Біблію, то античних письменників. Ось кілька його цитат:

«Не прив’язуйся до бенкетів – так каже книга Премудрості сина Сирахова. Слід згадати тут і про поховальні учти яких слуд уникати:

«жертви нечисті оці виявляються є, і мерзенні, Ті на які прилітають з Еребу мерців душі»

А це вже з «Одисеї». У одному абзаці Климент Олександрійський посилається на Біблію – і на Гомера. При чому, і слово Боже, і «Одисея» для нього авторитетні.

«Краще не їсти мяса й не пити вина – рим. 14:21, так радять і святий Павло, і піфагорійці»

І так – усю книгу. Одисей б’є балакучого Ферсіта – і одразу у книзі премудрості Ісуса сина Сирахового говориться що жахливим буває кінець занадто балакучів мужів. Через кілька абзаців той самий Ісус син Сирахов з Біблії наказує шанувати лікарів – і поруч філософ Аристипп говорить що олія і пахощі бувають корисні для здоровя. Святий Павло у посланні до Римлян засуджує гомосексуалізм – і поруч Платон робить те саме у діалозі «Федр».Вихваляючи стриманість та скромність, Климент перш за все порівнює Спарту та Афіни. Як і ранні апологети, Климент демонструє що християнська мораль не суперечить античним нормам – навіть перевищує їх. А значить, християни можуть бути гідними членами суспільства. З одного боку, так він доводить світові гідність християн, а з іншого – вчить християн не замикатися від світу.

У інших творах Климент писав що Бог дав грекам філософія як інструмент щоб вони пізнали Його – такий собі дітоводитель до Христа, як закон Мойсея для юдеїв, хіба що не настільки чіткий та ясний. Ну, і якщо це Бог дав людям розум як спосіб пізнати Його – цим інструментом грух нехтувати. І так виникло християнське богослов'я. Власне, Климент заснував першу богословську школу і став одним з перших хто у своїх книгах перейшов від моралізаторства саме до богослов'я – тобто, до спроб пізнати і Бога, і про Бога, систематизувати знання про Нього у щось більш чітке ніж просто цитування Святого Письма.

Тут слід зазначити що така позиція не була частиною обов’язкової доктрини. Чіткого болословя тоді не існувало (власне, Климент лише почав його творити), і різні люди малои різні думки з приводу цього. Мінуцій Фелікс не любив Сократа, а знаменитий апологет Тертулліан взагалі критично ставився до усієї світської премудрості. Це йому належить знаменита фраза «яке відношення мають Афіни до Єрусалиу? Єретики – до християн? Бога слід шукати у простоті серця. У любові до знань нам немає потреби після Ісуса Христа».

Проте сам Тертулліан мав чудову освіту і досконало знав усі книги які декларував непотрібними!

І тут ось що ще слід зазначити. У античному світі філософія була одночасно і спробою осмислити Бога, і фізикою, і математикою. Розмрковуючи про абстрактні поняття, Піфагор чи Аристотель могли одночасно відкривати фізичні закони чи математичні теореми. Філософія була тодішньою наукою, системою цінностей, культурним кодом – одним словом, займала нішу яку зараз ділять між собою науковці, митці, письменники та кінороби. Ставлення до філософії у другому столітті – це те саме що ставлення до світської літератури, кіно та науки у двадцять першому столітті. Отже, відкритість перших христин до філософії значила відкритість до світу, вміння побачити добре у ньому.