Того часу, як Ісус переплив човном знову на другий бік, зібрався великий натовп довкола Нього, і Він перебував біля моря. Прийшов один зі старших синагоги на ім’я Яір і, побачивши Його, впав Йому до ніг і дуже просив Його, кажучи: «Донечка моя при смерті. Прийди і поклади на неї руки, щоб була врятована й жила!»
І Він пішов з ним. За Ним ішов великий натовп і тіснив Його. А жінка, яка страждала від кровотечі дванадцять років та багато натерпілася від численних лікарів, – витратила все своє майно й жодного полегшення не мала, але стало їй ще гірше, – почувши про Ісуса, підійшла в натовпі ззаду й доторкнулася до Його одягу. Вона говорила: «Якщо лише доторкнуся до Його одягу, – буду врятована!» І враз всохло джерело її крові, і вона відчула в тілі, що була зцілена від хвороби. Тієї ж миті Ісус відчув у собі, що сила вийшла з Нього. Обернувшись до натовпу, Він запитав: «Хто доторкнувся до Мого одягу?» А Його учні говорили Йому: «Ти ж бачиш, що натовп Тебе тіснить, і запитуєш: “Хто доторкнувся до Мене?”» І оглядався, щоби побачити ту, яка це зробила. А жінка злякалася і тремтіла, знаючи, що сталося з нею; прийшла і впала перед Ним, і сказала Йому всю правду. Він же промовив до неї: «Дочко, віра твоя спасла тебе! Іди з миром і будь здоровою від своєї недуги». Коли Він ще говорив, прийшли від старшого синагоги та й сказали: «Донька твоя померла, навіщо ще турбувати Вчителя?» Ісус, почувши промовлене слова, говорить старшому синагоги: «Не бійся, тільки вір!» І Він не дозволив, щоби з Ним хтось пішов, за винятком Петра, Якова та Йоана – брата Якового. Вони прийшли в дім старшого синагоги, і Він побачив метушню та тих, які дуже плакали й голосили. Увійшовши, сказав їм: «Чому ви метушитеся й плачете? Дитина не померла, а спить!» Та з Нього почали насміхатися. Він же, випровадивши всіх, взяв батька й матір дитини та тих, хто був з Ним, і ввійшов туди, де лежала дитина. І, взявши дитину за руку, говорить до неї: «Таліта кум» – що в перекладі означає: «Дівчино, кажу тобі, встань!» І вмить підвелася дівчина й почала ходити, бо мала дванадцять років. І нестямилися всі відразу від великого потрясіння. Та Він суворо наказав їм, щоб ніхто не довідався про це. І звелів дати їй поїсти.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.
Як навчитися не осуджувати інших, коли серце переповнюють претензії? Чому наша душа розквітає саме тоді, коли ми віддаємо, а не отримуємо? У випуску програми «Слово на кожен день» сестра Люцина роздумує над словами Євангелія від Луки про милосердя, ділиться свідченнями про силу адорації та пояснює, чому шлях до кращого світу починається з особистого навернення.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.
Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?» А Ісус їм сказав: «Чи можуть гості весілля сумувати, поки молодий з ними? Настануть дні, коли заберуть від них молодого, і тоді будуть постити».