Того часу, як Ісус переплив човном знову на другий бік, зібрався великий натовп довкола Нього, і Він перебував біля моря. Прийшов один зі старших синагоги на ім’я Яір і, побачивши Його, впав Йому до ніг і дуже просив Його, кажучи: «Донечка моя при смерті. Прийди і поклади на неї руки, щоб була врятована й жила!»
І Він пішов з ним. За Ним ішов великий натовп і тіснив Його. А жінка, яка страждала від кровотечі дванадцять років та багато натерпілася від численних лікарів, – витратила все своє майно й жодного полегшення не мала, але стало їй ще гірше, – почувши про Ісуса, підійшла в натовпі ззаду й доторкнулася до Його одягу. Вона говорила: «Якщо лише доторкнуся до Його одягу, – буду врятована!» І враз всохло джерело її крові, і вона відчула в тілі, що була зцілена від хвороби. Тієї ж миті Ісус відчув у собі, що сила вийшла з Нього. Обернувшись до натовпу, Він запитав: «Хто доторкнувся до Мого одягу?» А Його учні говорили Йому: «Ти ж бачиш, що натовп Тебе тіснить, і запитуєш: “Хто доторкнувся до Мене?”» І оглядався, щоби побачити ту, яка це зробила. А жінка злякалася і тремтіла, знаючи, що сталося з нею; прийшла і впала перед Ним, і сказала Йому всю правду. Він же промовив до неї: «Дочко, віра твоя спасла тебе! Іди з миром і будь здоровою від своєї недуги». Коли Він ще говорив, прийшли від старшого синагоги та й сказали: «Донька твоя померла, навіщо ще турбувати Вчителя?» Ісус, почувши промовлене слова, говорить старшому синагоги: «Не бійся, тільки вір!» І Він не дозволив, щоби з Ним хтось пішов, за винятком Петра, Якова та Йоана – брата Якового. Вони прийшли в дім старшого синагоги, і Він побачив метушню та тих, які дуже плакали й голосили. Увійшовши, сказав їм: «Чому ви метушитеся й плачете? Дитина не померла, а спить!» Та з Нього почали насміхатися. Він же, випровадивши всіх, взяв батька й матір дитини та тих, хто був з Ним, і ввійшов туди, де лежала дитина. І, взявши дитину за руку, говорить до неї: «Таліта кум» – що в перекладі означає: «Дівчино, кажу тобі, встань!» І вмить підвелася дівчина й почала ходити, бо мала дванадцять років. І нестямилися всі відразу від великого потрясіння. Та Він суворо наказав їм, щоб ніхто не довідався про це. І звелів дати їй поїсти.
Того часу, сівши в човен, Ісус переплив назад і прийшов до свого міста. І ось принесли до Нього паралізованого, який лежав на носилках. Побачивши їхню віру, Ісус сказав паралізованому: «Відваги, сину! Прощаються тобі гріхи!»
Того часу Ісус прибув на той бік, у землю Гадаринську і зустріли Його два біснуваті, які вийшли з гробниць; вони були дуже люті, так що ніхто не міг перейти тією дорогою. І ось, вони закричали, гукаючи: «Що Тобі до нас, Сину Божий? Чи не прийшов Ти сюди, щоби передчасно нас мучити?»
Того часу, прийшовши в околиці Кесарії Филипової, Ісус звернувся до своїх учнів, запитуючи: «За кого люди вважають Сина Людського?» Вони відповіли: «Одні – за Йоана Хрестителя, другі – за Іллю, інші – за Єремію або за одного з пророків». Каже їм Ісус: «А ви Мене за кого вважаєте?» У відповідь Симон-Петро промовив: «Ти є Христос, Син Бога живого!»
Єлизаветі сповнився час родити; і вона народила сина. Почули сусіди та її родина, що Господь возвеличив своє милосердя над нею, і раділи разом з нею. Сталося, що восьмого дня прийшли обрізати дитя і хотіли назвати його ім’ям його батька – Захарією.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Молячись, не говоріть багато, як ті язичники, бо думають, що завдяки своїй багатомовності будуть вислухані. Отже, не уподібнюйтеся їм, бо ваш Отець знає, чого потребуєте, перш ніж ви попросите в Нього.