"Католицька Церква – вселенська Церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту", - Віктор Заславський

Католицький – значить вселенський. Католицька церква – вселенська церква, відкрита для усіх народів, для цілого всесвіту. Це значить, що з одного боку ми приймемо будь-яку культуру. Церква не зав’язана на якійсь одній національній культурі. У Ватикані на Різдво можна побачити вертепи з цілого світу – і кожен має свої унікальні ознаки. Наприклад, у соборі Благовіщення у Назареті є мозаїки на тему Богородиці з багатьох країн, де є католики. Українська мозаїка має Софійський собор, собор святого Юра і дітей в українських костюмах, які схиляються перед Богородицею. Поруч – мозаїки з африканських країн – і там Марія з Ісусом чорношкірі. На мозаїці з Японії Марія з Ісусом – азіати у кімоно. Кожен народ змальовує Христа по-своєму – і Церква нічого не має проти, навіть навпаки.

Має вселенськість Церкви ще один бік. Церква несе Христа у будь-який народ та будь-яку культуру. Римлянам, грекам, франкам, слов’янам, англосаксам, євреям, арабам, китайцям, марсіанам – усім потрібен Христос, а у яких шатах його малювати – це вже їхнє питання.

Проте до розуміння цього треба було дорости. Бо Христос прийшов до євреїв, євреями були усі перші апостоли, то ж, можна говорити, що християнство виросло з юдаїзму, недарма Ісус казав що прийшов виконати Закон і пророків. Ну, а юдаїзм був релігією глибоко національною. Були, звісно, слова з Тори що у Авраамі благословляться усі племена земні, був пророк Йона, якого Бог відправив до язичницької Ніневії – але місіонерство не було важливою частиною вчення Старого Завіту. Воно й зрозуміло – євреї там настільки часто відходили від Бога що замикання у собі було, мабуть, єдиним шляхом зберегти віру.

А ще – палестинські євреї часів Ісуса, поневолені римлянами ненавиділи римлян та усіх язичників скопом, і як і будь-які провінціали,не сягали думками за межі Ізраїлю. Це, в принципі, логічно – будь-який народ ненавидить своїх поневолювачів. Є знаменитий анекдот про те як один священик у Галичині коли читав Євангеліє, все читав українською, а слова Юди – російською – «і каже Ісус: один з вас зрадить мене. І каже йому Юда – «нє я лі, Господі»». А між іншим, є дуже подібний анекдот про ірландського священика, і в нього Ісус говорить гельською, а Юда – англійською. Цілком нормальна реакція коли люди патріотичні реалії переносять і у сферу релігії. Недарма на українських іконах козацьких часів можна побачити і Хмельницького, і Мазепу, і Собеського, а у сучасних храмах пишуть на стінах і січових стрільців, і вояків АТО, а у Канаді в одному соборі у сцені страшного суду Гітлер і Сталін у пеклі горять. Аж ось, до пригноблених євреїв приходить Христос і замість того щоб вигнати з Святої землі усіх клятих язичників, закликає нести їм Благу Звістку й спасіння! До такого були готові не усі.

Аж ось, у Кесарії живе римський центуріон Корнілій – «людина побожна й богобійна». Мабуть, симпатизував юдейській релігії та вірив у Єдиного Бога. Між іншим, в Євангелії є історія про те як Ісус у Капернаумі якось зустрів іншого римського центуріона який з повагою ставився до юдеїв і навіть збудував їм синагогу. Тобто, це був не перший такий добрий римлянин у Ізраїлі. Аж ось, Корнілію являється ангел який велить йому запросити до себе святого Петра. Петро у той час був у Яффі, молився і мав видіння – багацько усілякого звіра, здебільшого нечистого, тобто, некошерного, забороненого для вживання і голос з неба «забий та їж». І на заперечення Петра що некошерне він не їсть, голос каже «що Бог очистив того не вважай нечистим». І тут одразу до нього приходять посланці від Корнілія – і Петро розуміє що це був такий своєрідний натяк від Бога що прийшов час переступити через старі бар’єри і зробити крок назустріч іноземцям. Він йде до Корнілія, хрестить його і його родину. Тоді на Корнілія зійшов Дух Святий так само як у день п’ятидесятниці. Для Петра, учня Ісуса, було своєрідним відкриттям що «в кожнім народі приємний Йому, хто боїться Його і чинить правду». І що стається після цього? Брати з юдеї, почувши «що і погани прийняли Слово Боже»,викликають Петра, як то кажуть, на килим – «ти ходив до необрізаних та їв з ними». Тобто, християни (хоча тоді ще їх так не називали), які напевно що знали про наказ Ісуса йти та навернути усі народи, та й загалом про любов до ближнього, і знали що Корнілій навернувся до Христа замість того щоб привітати Петра з успіхом – влаштовують йому товариський суд. Головним аргументом Петра на свій захист стало те що на Корнілія зійшов Святий Дух – тобто, Бог однозначно підтвердив що приймає Корнілія до Своєї Церкви. Висновок який зробили брати в юдеї –«отож і поганам дав Бог покаяння і життя». Те що є елементарним для нас, про що говорив і Ісус, і автори Старого Завіту – для палестинських євреїв це було справжнє відкриття!

А незадовго перед тим апостол Пилип охрестив євнуха з Ефіопії який вертаючись додому, читав у колісниці книгу пророка Ісаї – ще один випадок хрещення не-єврея, не-юдея. Проте і Корнілій, як і євнух охрещений святим Пилипом були людьми близькими до юдаїзму. Вони вже читали Старий Завіт, вже мали розуміння про Єдиного Бога, і апостолам доводилося лише розповісти їм що Ісус був отим самим Месією про якого писалося у біблійних книгах. Тобто, юдаїзм все ще був тієї обгорткою у якій апостоли подавали людям християнство.

Справжнім проривом для першої церкви стала спільнота у Антиохії. Коли в Єрусалимі де почалася перша церква, вибухнули гоніння, послідовники Ісуса почали тікати за межі Ізраїлю,у інші країни, де гонінь не було – але, як пишеться у книзі Дій апостолів, не проповідували нікому крім юдеїв.І лише у сирійському місті Антиохія Євангеліє вперше пролунало до греків. Тобто, до людей елліністичної, грецької культури які нічого не знали про юдейського Бога та про заповідіТори. І наважилися на цей крок не просто євреї-християни, а євреї родом з Кіпру та Кірінеї. Тобто, євреї які виросли за межами Ізраїлю, у грецькому світі, які кожного дня, на кожному кроці мали справу з необрізаними греками і через це просто змушені були ставитися до них як до рівних. Тобто, для них не поставало питання чи є в язичників душа яка потребує спасіння. Зате, до речі, в ізраїльських євреїв виникало питання чи можна вважати євреїв з діаспори повноцінними євреями – недарма перший конфлікт який виник у церкві виник якраз через те що вихідцям з діаспори корінні ізраїльтяни недодавали матеріальну допомогу!

На захист ізраїльських євреїв які не проповідували грекам можна сказати ось що. Цілком можливо що справа тут була не у ненависті до мерзенних греків та жорстоких римлян. Просто ізраїльські євреї, потрапляючи у чуже місто, у чужу культуру, елементарно не могли швидко налагодити контакт з місцевими жителями. А ось з єврейською діаспорою – будь-ласка. Євреї були майже у кожному великому місті, а значить, у суботу можна було прийти до синагоги – і опинитися серед своїх, серед людей з якими є спільні теми для розмов, один культурний код. Таким і про Ісуса розповісти легше. Знов-таки, і Корнілію, і ефіопському євнухові Петро і Пилип подавали Христа у юдейській обгортці – бо вони знали юдаїзм та симпатизували йому. А як представити Христа тому хто не має зеленого поняття про Яхве та Мойсея? Треба було знайти якусь сходинку, якийсь місточок, якісь спільні теми які дозволяли б пояснити хто такий Христос. А для цього треба було знати античну культуру, мати уявлення про Єдиного Бога про якого роздумували Ксенофан і Анаксагор, Сократ і Еврипід. Треба хоча б знати про любовні походеньки Зевса щоб критикувати поганських богів!

Саме тому першими почали проповідувати грекам оці євреї з діаспори, вільні від провінційних комплексів і обізнані у греко-римській культурі, почали проповідувати язичникам – і заснували чималу спільноту. До речі, саме в Антиохії послідовників Ісуса вперше почали називати християнами. І цілком закономірно що до нової спільноти виникло чимало питань в єрусалимських християн – отих самих ортодоксальних провінціалів які хотіли сварити Петра через проповідь до римлянина. Вони відправили до Антиохії ревізора – це був Варнава, єврей з роду левітів, храмових служителів, але походив він з Кіпру. Тобто, з діаспори. Він схвалив спільноту у Антиохії і залишився там служити. А у помічники собі покликав з Тарсу Савла, вченого юдея, знавця Тори і грецької культури, який у свій час керував гоніннями на християн, але потім навернувся. Савл – це було його єврейське ім’я. А ще він мав римське громадянство і римське ім’я – Павло.

Варнава і Павло спочатку теж проповідували по синагогах – тому що знов-таки, безглуздям було б не використати такий привід. Але після синагог вони йшли на площі, до греків. У книзі Діянь навіть зафіксовано де саме вони вийшли з синагоги на площу – у АнтиохіїПісидійській. І коли проповідували грекам – не говорили з ними про Старий Завіт, а про створення світу – тобто, про речі зрозумілі для них. У Афінах він взагалі елегантно відштовхнувся від жертовника з написом «невідомому Богу», та ще й процитував гімн поета Арата – саме звідти слова «ми його рід», а також Епіменіда – «Тобою ми живемо, і рухаємося, й існуємо».

Автор книги Діянь святих апостолів, євангеліст Лука, був супутником Павла – тому ми знаємо переважно саме про його служіння. Невідомо хто ще проповідував язичникам, крім хіба що Варнави який потім почав проповідувати самостійно. Але так чи інакше, на Церкву чекали великі зміни. Перше покоління християн були юдеями – чи то євреями, чи то прозелітами, наверненими раніше на юдаїзм. Вони виконували юдейські заповіді, їли лише кошерне, заплювали свічки у п’ятницю ввечері, святкували усі свята і обрізали своїх дітей. І паралельно у окремий день збиралися для молитви, причастя та духовної науки суто своїм колом, колом послідовників Ісуса. Власне, звичай збиратися у неділю, у перший день тижня, був пов'язаний не лише з тим що у неділю Христос воскрес, а також з тим що у суботу вони йшли до синагоги – поки юдеї їх не почали від синагоги відлучати. Христос був для них органічно вписаний у їхнє єврейство – і це було логічно. Християнство виникло у юдейському, єврейському контексті, і поки переважна більшість християн були юдеями – все було нормально. Меншість пристосовувалася під традиції більшості. Аж ось, завдяки служінню Варнави з Павлом не-євреїв або «язичників», як їх називає Біблія, в Церкві ставало все більше. Вони не мали жодного юдейського підґрунтя, ніколи не були у синагозі, не знали про Авраама чи Мойсея, не могли прочитати «ШмаІсраель», по суботах працювали, їли свинину і головне – не були обрізані. Суцільний жах! Більш того, Варнава з Павлом і не намагалися вписувати оцих новонавернених у юдейський контекст!

І от, коли ці місіонери повернулися до Антиохії з першої подорожі та розповіли братам про свої пригоди, окремо зазначивши що «Бог відкрив двері віри поганам», дехто з тих хто прийшов з Ізраїлю, навчали «якщо не обріжетеся за звичаєм Мойсеєвим то спастися не можете». І так в антиохійській спільноті виникла ціла суперечка – перша велика богословська суперечка в історії Церкви. І тоді ж церква зіштовхнулася з першим єретичним вченням – а саме, нібито для спасіння обов’язково бути юдеєм та виконувати закони Тори – починаючи від обрізання.

При чому, питання тут було не стільки богословське, скільки культурне. Адже юдаїзм був не просто релігією, а радше цілим культурним комплексом. Звісно, тодішнім юдеям далеко було до нинішніх хасидів, але юдей, наприклад, навіть поїсти не міг за одним столом з не-юдеєм – недарма Петрові після відвідин Корнілія закидали що він їв з необрізаними. А ще була субота, а ще – відповідне коло книг які прийнято (і відповідно не прийнято) читати та загалом знати. Ну, і загалом – ставлення до греко-римського світу та греко-римської культури у якій існували перші християни. То ж, йшлося про те чи можна відділити вчення Христа від його юдейського, єврейського культурного обрамлення. Чи може, грубо кажучи, грек залишитися греком, ставши християнином. Ну, і ширше – чи стане християнство вірою для усіх народів чи лишиться суто національною течією.

І вирішила цю суперечку Церква так як потім вирішувала більшість внутрішніх питань – скликала соборв Єрусалимі – який мав би називатися першим вселенським собором.. Сталося це, як вважається, приблизно у 51 році від Різдва Христового.

Хід цього собору був описаний у книзі Діянь святих апостолів. Описаний він доволі схематично, але у загальних рисах все зрозуміло. Варнава і Павло прийшли до Єрусалиму, переконані у своїй правоті. По дорозі вони навіть розповідали по усіх містах про навернення поган, в Єрусалимі теж, як би зараз сказали, піарилися усіма силами.

У свою чергу, консерватори, здебільшого вихідці з фарисеїв, казали що без обрізання й виконання закону спастися не можна. Але коли розпочався власне собор, усе вирішили стовпи єрусалимської церкви – Петро і Яків, які ще з Ісусом ходили. Якова взагалі ототожнюють з земним братом Ісуса. Їхні промови записані у книзі Діянь. Ось що каже Петро:

Мужі-брати, ви знаєте, що з перших днів Бог зробив серед нас вибір, щоб моїми устами язичники почули слово Євангелія і повірили.  І Серцезнавець Бог засвідчив їм, давши [їм], як і нам, Святого Духа;  жодної різниці не зробив між нами й ними, вірою очистивши їхні серця. То чому ж тепер випробовуєте Бога, намагаючись накласти учням на шию ярмо, якого не змогли понести ні наші батьки, ні ми? Але віримо, що ми, як і вони, спасемося благодаттю Господа Ісуса.

а ось що Яків.

Мужі-брати, послухайте мене. Симон розповів, як від самого початку навідався Бог, щоб вибрати з язичників народ для Свого Імені. з цим узгоджуються слова пророків, як написано:  Після цього повернуся і відбудую зруйнований намет Давида, і руїну його відбудую, і підніму його, щоб решта людей і всі язичники, над якими закликається Моє Ім’я, шукали Господа, — говорить Господь, Який чинить це [все], відомі від віку [Богові всі Його діла]!Тому я вважаю, що не треба завдавати турбот тим язичникам, які навертаються до Бога, але застерегти їх, щоби стримувалися від ідольських жертв, розпусти, задушеного і крові.Адже Мойсей з давніх поколінь має своїх проповідників у містах, і вони читають його книги в синагогах щосуботи.

Вочевидь, Петро апелює до власного досвіду з Корнілієм, а Яків цитує Старий Завіт – передусім щоб показати що Бог їхній той самий що і в Авраама, і що нести Євангеліє усім народам – це якраз те що казав Ісус і те що казав Яхве у старому Завіті – просто до євреї до Бога не надто ся прислухали. Цікаво й те що Петро називає закони Тори «ярмом яке ані батьки наші, ані ми не змогли понести». Тобто, апостол визнав що закони Тори, а тим більше з додатками рабинів (а на їхньому точному виконанні дуууже сильно наполягали фарисеї) виконати неможливо– так щоб не доїти корову та не розпалювати вогонь у суботу, приносити з кожного приводу жертви і так далі., і хто каже що їх виконує – той бреше. Чесність яка заслуговує на пошану.

А ще Павло згадує що до Петра з Яковом приєднався і апостол Іоанн – вони, за словами Павла, «подали йому правиці щоб він для поган працював». Отже, єрусалимська спільнота дала добро на навернення греків без обрізання. Церква зробила перший крок до католицтва – тобто, до вселенськості. Звісно, це був лише перший крок. Ізраїльські євреї все ще дивилися на греків з римлянами як на пекельних потвор, багато хто і за межами Ізраїлю вважав що шлях до Христа лежить через обрізання. Власне, тому святий Павло і написав стільки послань, ставши першим богословом. При чому, цей апостол поган залишався єврейським патріотом готовим пожертвувати життям і спасінням заради свого народу. І ще – він вірив що прийде час коли євреї навернуться до Христа і стануть світлом для інших народів – як у Старому Завіті. У посланні до Римлян, цьому першому богословському трактаті, він кілька глав присвячує євреям.

Бувало й таке що Петро і навіть Варнава боялися вголос повторити тое що казали в Єрусалимі. Один такий випадок згадує Павло у посланні до Галатів:

«Коли ж Кифа прийшов був до Антіохії, то відкрито я виступив супроти нього, заслуговував бо він на осуд.Бо він перед тим, як прийшли були дехто від Якова, споживав із поганами. А коли прибули, став ховатися та відлучатися, боячися обрізаних.А з ним лицемірили й інші юдеї, так що навіть Варнава пристав був до їхнього лицемірства.А коли я побачив, що не йдуть вони рівно за євангельською правдою, то перед усіма сказав Кифі: Коли ти, бувши юдеєм, живеш по-поганському, а не по-юдейському, то нащо поган ти примушуєш жити по-юдейському»?

Що ж, швидко не робиться нічого. Проте минуло близько 20 років після єрусалимського собору – і Ізраїль був охоплений повстанням. Єврейські патріоти підняли мечі на поневолювачів-римлян. Повстання було придушене, а Єрусалим – спалений. Дехто з ранніх церковних істориків писав що християни встигли завчасно втекти з єврейської столиці – бо так попереджав Ісус у Євангелії. Потім було друге єврейське повстання, теж невдале, нове руйнування, і євреям заборонили жити в Єрусалимі – його тепер називали Елія Капітоліна.Ізраїльських євреїв не стало. Хто вижив – розселився у діаспорі і змушений був налагоджувати відносини з греками та римлянами. Так само зник і феномен юдейського християнства. Тих хто вірив у Христа не пускали до синагог, а хто вірив у Христа але не міг дивився на необрізаних християн – ті стали першими єретиками в історії церкви. Їх потім назвуть евіонітами.

А Церква - Церква зберегла свої єврейські коріння. Старий Завіт став частиною Біблії – і він читається у храмі разом з Євангелієм. Так само співаються псалми. Устрій християнських храмів запозичений від синагоги – з елементами єрусалимського храму. Семисвічник-менора стоїть у вівтарі кожної церкви східного обряду. Так само християнська літургія поєднала у собі відправу у синагозі (літургія слова) і жертвоприношення у храмі (євхаристія). Але єврейська культура не стала єдиною і навіть пріоритетною для християнство. Від єврейських шат християнство вбралося у грецькі. І так само потім увібрало у себе кельтів та германців, слов’ян та фінно-угрів, китайців та японців. Католицька – значить вселенська.