Київська латинська єпархія у XVII столітті: відродження і загибель

Києве славний, могутня столице князів древньоруських,

Безліч ти бачиш іще пам’яток старовини:

Скрізь на левадах тут видно каміння зруйнованих мурів,

Залишки давніх руїн травами вже поросли.

Ти на плечах своїх, Києве, видержав орди татарські,

Відсіч не раз ти давав скиту, що луком гордивсь.

Часто ще й зараз на мури твої вороги нападають,

Нині гасають кругом орди на нивах твоїх.

………………………………………………………

Знайте всі люди, що Київ на Чорній Русі важить стільки,

Скільки для всіх християн Рим стародавній колись.

Є на Русі в нас чимало чудес, є й у Києві славнім,

Ними гордиться й усім радо покаже він їх.

Глибоко там під землею побачиш великі печери,

Знайдеш гробниці старі, в них древньоруських князів,

Так писав про Київ у своїй поемі «Роксоланія» поет СевастіянКленович, покровителем якого був Йосиф Верещинський, той самий «козацький єпископ», який наприкінці XVI століття очолив Київську римо-католицьку єпархію. Він встиг лише розпочати свої проекти з відродження і єпархії, і цілого міста. Але все ж таки, початок він поклав. Ідею створення біля Києва окремого єпископського містечка втілив у життя його наступник – Христофор Казимирський. Так у Києві з’явилася Біскупщина, і назва ця залишилась за цим районом і у наші дні. Тоді ж на Ринку починають зводити мурований костел, який назвали так само як і церкву з протилежного боку площі – на честь св. Миколая. Старий дерев'яний храм згодом перенесли за Дніпро до маєтку чернігівського підстолегоФеодораКреницького.

Наступний київський католицький єпископ, Богуслав Радошевський-Бокша, висвячений у 1618 році, в’їжджав у Київ урочисто і гонорово, зробивши там собі постійну резиденцію. Поет Іван Домбровський (дивлячись по усьому, русин за походженням, римо-католик за вірою) написав з цього приводу святкову латинську поему – «Дніпрові камени». Власне, ця поема – майже все що нам відомо про Домбровського.