Літургійний рік починається не 1 січня і не завжди триває 365 днів. Ділиться на важливі періоди в календарі, завдяки яким ми можемо єднатися, будуючи одну живу церкву, одне Христове тіло. "Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним." (1-е до Коринтян 12:12-13)
Кожна церковна традиція має свій календар. У Римо-Католицькій Церкві календар не є догмою віри, але є знаряддям у переживанні істинної віри. Маємо два основних свята в літургійному році: Різдво Христове і Пасха Господня. Важливими також є періоди між цими святами, а саме час, що триває на підготовку до свят. Період Адвенту, що в перекладі з латинської означає "прихід", відноситься до приготування зустрічі Різдва Христового. Цей період починається за чотири тижні до свята Різдва, і кожен тиждень має свою певну тематику, відтворену в недільних Євангельських читаннях Писання на богослужінні Церкви. Пасхальний період, натомість, триває 50 днів і завершується Урочистістю Зішестя Святого Духа. Саме ж свято Пасхи відзначається в триденні: від літургії Вечері Господньої в четвер до Воскресіння Господнього, яке починаємо святкувати за єврейською традицією в суботу ввечері. Також за літургійним календарем маємо звичайний період, що триває 33-34 тижня, що починається від Різдва Христового. Залежно від періоду, церква зазначає певний колір одягу священників. Для мирян же важливо пам'ятати, що кожен прихід до церкви є зустріччю з Ісусом, тому завжди маємо пильнувати свій зовнішній вигляд, щоб гідно переживати цей святковий час, даний єдиним Отцем нашим.
Як подолати страх перед майбутніми труднощами через довіру до Бога? Що таке Боже Провидіння і як воно діє в житті? Чому надмірний контроль над життям позбавляє нас внутрішнього спокою? Про це у програмі “Катехиза” розмірковує отець-капуцин Віктор Дешук.
Провінційна настоятелька Згромадження Сестер Служниць Святого Духа в Україні с.Марта Пшивара розбирає 41 та 42 псалми як молитву душі, яка переживає велику тугу за Богом. Саме ці псалми можуть стати в нагоді тим, хто проходить через випробування - темну ніч віри.
"Настрашніше не те, що забрали свободу тіла, а найстрашніше добровільно погодитися забути те, ким була людина", - монах-кармеліт отець Віталій Козак запрошує у цій катехизі, продовжуючи цикл "Людина на межі між Богом і безоднею", зробити аналіз літератури таких авторів як Маргарет Етвуд, Джордж Оурелл, Віктор Франкл, Олдос Гакслі, які піднімають тему особи, страху, систему жорстокості світу і пошуку свободи.
Справжня відбудова України після війни має починатися не з відновлення інфраструктури, а з відновлення людського серця, де центром усього має бути Христос. Без Бога людина неминуче руйнує себе та навколишній світ, тому важливо переосмислити фундаментальні цінності та будувати життя на «камені» віри, а не на хиткому піску матеріальних благ. Цей шлях передбачає зцілення стосунків через прощення, повернення людської гідності як образу Божого та щоденне перетворення через молитву і Євхаристію. Лише так можна побудувати країну, яка буде не просто заможною, а насамперед людяною та Божою.
Як можливо покірно прийняти й пережити наслідки власних помилок серед суспільства? У програмі «У ваших намірах» говоримо з о. Міхалем Бранкевичем про прем’єру фільму «Одіссея» — екранізацію епічної давньогрецької поеми Гомера, яка цього літа вийшла на екрани України. Режисер фільму — Крістофер Нолан. Існує певне уявлення, що в Греції очікували на пришестя того, хто керуватиметься правдою і віддасть своє життя за всіх…