Літургійний рік починається не 1 січня і не завжди триває 365 днів. Ділиться на важливі періоди в календарі, завдяки яким ми можемо єднатися, будуючи одну живу церкву, одне Христове тіло. "Бо як тіло одне, але має членів багато, усі ж члени тіла, хоч їх багато, то тіло одне, так і Христос. Бо ми всі одним Духом охрищені в тіло одне, чи то юдеї, чи геллени, чи раби, чи то вільні, і всі ми напоєні Духом одним." (1-е до Коринтян 12:12-13)
Кожна церковна традиція має свій календар. У Римо-Католицькій Церкві календар не є догмою віри, але є знаряддям у переживанні істинної віри. Маємо два основних свята в літургійному році: Різдво Христове і Пасха Господня. Важливими також є періоди між цими святами, а саме час, що триває на підготовку до свят. Період Адвенту, що в перекладі з латинської означає "прихід", відноситься до приготування зустрічі Різдва Христового. Цей період починається за чотири тижні до свята Різдва, і кожен тиждень має свою певну тематику, відтворену в недільних Євангельських читаннях Писання на богослужінні Церкви. Пасхальний період, натомість, триває 50 днів і завершується Урочистістю Зішестя Святого Духа. Саме ж свято Пасхи відзначається в триденні: від літургії Вечері Господньої в четвер до Воскресіння Господнього, яке починаємо святкувати за єврейською традицією в суботу ввечері. Також за літургійним календарем маємо звичайний період, що триває 33-34 тижня, що починається від Різдва Христового. Залежно від періоду, церква зазначає певний колір одягу священників. Для мирян же важливо пам'ятати, що кожен прихід до церкви є зустріччю з Ісусом, тому завжди маємо пильнувати свій зовнішній вигляд, щоб гідно переживати цей святковий час, даний єдиним Отцем нашим.
У катехезі на Радіо Марія отець Матеуш Годик розкриває значення терміну «нова євангелізація» та пояснює, чому Пресвята Діва Марія є найкращим прикладом і заступницею для сучасних християн у справі проповідування віри.
У своїй катехезі сестра Божена Новоселець говорить про конкретний шлях відкриття на Святого Духа, спираючись на Діяння апостолів. Це не лише про віру, а про новий спосіб існування, в якому людина перестає бути «власним спасителем» і починає жити силою Божою.
"Невизначена втрата — це ситуація, коли людина фізично відсутня, але психологічно залишається присутньою. Ми не маємо з нею контакту, не знаємо її долі, але продовжуємо жити з нею в думках, у пам’яті, у серці. Це створює внутрішню напругу, біль і постійне очікування", - отець Олег Саламон, священник Львівської архідієцезії РКЦ, директор Центру духовної психосоціальної, психотерапевтичної допомоги імені о.Генріха Мосінга.
У сьомій катехезі циклу «Людина на межі між Богом та безоднею» отець Віталій Козак продовжує роздуми над ідеологічним і моральним утопізмом, викриваючи його як небезпечне спрощення реальності. Священик показує, чому спроби змінити лише систему не приносять справжнього щастя, якщо не відбувається переміна людського серця.
«Не ставтеся вороже до своїх переживань, а приходьте до Бога такими, якими ви є. Наші внутрішні стани не випадкові», — о. Олександр Халаїм, директор Реабілітаційного центру святого Івана Павла ІІ у Шаровечці на Хмельниччині.