Після того, як Ісус нагодував п’ять тисяч людей, учні побачили Його, як ішов морем. А наступного дня юрба, яка стояла на другому боці моря, побачила, що іншого човна там не було, крім одного, і що Ісус не входив до човна зі своїми учнями, а відправилися лише самі Його учні.
З Тиверіади припливли інші човни поблизу того місця, де їли хліб після того, як Господь промовив подяку. Коли люди побачили, що там немає ні Ісуса, ні Його учнів, вони самі посідали в човни й попливли до Капернаума, шукаючи Ісуса. Коли знайшли Його на тому боці моря, сказали Йому: «Раввí, коли Ти прибув сюди?» У відповідь Ісус сказав їм: «Воістину, воістину кажу вам: ви шукаєте Мене не тому, що побачили знамення, але тому, що їли хліб і наситилися. Працюйте не на поживу, яка гине, але на поживу, яка залишається на вічне життя, яку дасть вам Син Людський. Адже Його Отець завірив, Бог!» Тож запитали в Нього: «Що ж нам робити, аби чинити діла Божі?» У відповідь Ісус їм сказав: «Боже діло є те, щоб ви повірили в Того, кого Він послав».
Того часу Ісус вийшов з Самарії до Галілеї, бо сам Ісус засвідчив, що пророк не має пошани на своїй батьківщині. Отже, коли прийшов у Галілею, галілеяни прийняли Його, побачивши все, що Він учинив у Єрусалимі на святі, оскільки й вони ходили на свято.
У програмі «Слово на кожен день»сестри Люцина та Наталія роздумують над постаттю святого Казимира та глибоким сенсом євангельського уривку про істинне служіння. Дізнайтеся, чому шлях до справжньої величі лежить через покору, відмову від «кумівства» та готовність розділити з Христом Його чашу.
3 березня у програмі «Слово на кожен день» роздумуємо над Євангелієм від Матея (23:1-12) про небезпеку духовного лицемірства. Як знайти «пустелю в місті» серед щоденної метушні, чим справжній учень Христа відрізняється від фарисея та чому шлях до справжньої величі лежить через покору та служіння.
Як навчитися не осуджувати інших, коли серце переповнюють претензії? Чому наша душа розквітає саме тоді, коли ми віддаємо, а не отримуємо? У випуску програми «Слово на кожен день» сестра Люцина роздумує над словами Євангелія від Луки про милосердя, ділиться свідченнями про силу адорації та пояснює, чому шлях до кращого світу починається з особистого навернення.
Того часу Ісус сказав своїм учням: «Коли прийде Син Людський у cвоїй славі й усі ангели з Ним, тоді сяде на престолі cвоєї слави; і будуть зібрані перед Ним усі народи, і відділить їх одне від одного, як пастух відділяє овець від козлів; поставить овець праворуч, а козлів – ліворуч.