"Мамо, якщо ти хочеш, щоб я був щасливим, дозволь мені піти цією дорогою", - пригадує отець Вальдемар Павелець

"У моїй рідній парафії жила побожна жінка, яка кожного першого четверга бігла до храму та молилася про нові покликання, - розповідає отець Вальдемар. - Все було чудово, доки її донька не прийшла до неї та не сказала, що хоче йти до монастиря. Тоді ця парафіянка почала плакати, кажучи: "Чому мене так Бог покарав?". Священник дивувався, адже жінка завжди була присутня на молитві. Проте, вона говорила: "Не для своєї дочки я просила такої дороги", тому на початку цій парафіянці було важко прийняти вибір доньки, але ця дівчина до сьогодні служить Господу у монашій родині та є щасливою.
Я теж трішки відчув на собі не прийняття батьків, коли я сказав, що хочу йти до ордену, - пригадує катехит. -  Моя мама розуміючи, що я маю покликання до священства, хотіла, щоб я став дієцезіальним священником. Вона так говорила з практичної сторони, аби я був ближче додому, бачилися б частіше. У кожних батьків не простий час розпізнання покликання їх дітей, адже їм потрібен час зрозуміти вибір дитини.
Пізніше моя мама зрозуміла, чому саме такою дорогою я пішов. Пам'ятаю слова, які сказав: "Мамо, якщо ти хочеш, щоб я був щасливим, дозволь мені піти цією дорогою. Я знаю, що немає більшого щастя для батьків, ніж дивитися на щасливих дітей".